"Батько Грушевський" у публіцистиці революційної доби

Abstract

Метою статті є з’ясування особливостей осмислення сучасниками М. Грушевського його суспільно-політичної діяльності в роки Української революції. Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності, історизму і системності та загальнонаукових (історичний, логічний, узагальнення, аналізу і синтезу) і спеціально-історичних (генетичний, порівняльний, типологічний, психологічний та ін.) методах історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у першій спеціальній спробі комплексної реконструкції дискусій, спричинених громадською діяльністю М. Грушевського протягом 1917–1918 рр. Висновки. У підсумку зазначено, що саме протягом 1917–1918 рр. в українській публіцистиці по обидві сторони Збруча утвердилася метафора «батька Грушевського» – лідера свого народу, який повернув співвітчизникам не тільки історію, але й політичну суб’єктність. Разом із тим, поглиблення очільниками Центральної Ради, а найбільше її головою, соціалістичної й федеративної риторики сприймалося не всіма українськими інтелектуалами. Найбільш відверто свій скепсис стосовно таких ідейних акцентів голови парламенту висловили зазбручанські діячі. Вони відновили розпочату в попередній період критику М. Грушевського як адепта Драгоманівських поглядів. Найбільш непримиренно до політичних переконань і практики вченого поставилися носії малоросійської ідентичності, що сповідували правомонархічну ідеологію. Демонізуючи постать голови Центральної Ради і профануючи його громадську працю, вони закидали йому співучасть у руйнуванні найбільшої світової монархії. Втім, як прихильники, так і критики діяльності Грушевського як голови парламенту одностайно визнавали його вирішальний внесок у стрімку інституціалізацію українського регіонального руху й перетворення його на зауважального актора східноєвропейської політичної сцени.