Гайдеґґерівський парменід: персонаж гайдегерівської філософії чи автентичний мислитель?

Abstract

Мета роботи полягає у розкритті сутнісних рис та характеристик західного мислення через гайдеґґерівську інтерпретацію ідей Парменіда. Методологія статті передбачає занурення у історико-філософську площину, що зумовлює використання класичних методів понятійного, текстологічного, інтерпретативного та логіко-структурного аналізу. Також необхідною методологічною засадою дослідження є принцип єдності історичного і логічного. Наукова новизна. У статті розгортається смислова конотація між автентичними висловлюваннями Парменіда і їх гайдеґґерівською інтерпретацією. Внутрішня напруга та актуальність даної конотації схоплюється через гайдеґґерівський вирок сучасності, котрий звучить як «ми ще не мислимо», хоча історично західне мислення розгортається з установки на тотожність мислення і буття. Доводиться, що, попри загальне академічне визнання Парменіда моністом, у його наративі тотожності мислення і буття присутня внутрішня подвійність, котра в подальшому формує роз-рив між буттям і мисленням, оскільки мислення буття утворює раціональні надбудови над останнім, що затьмарюють буттєву неприхованість специфічною «владою мислення над буттям». Висновки. Попри зазначену дуальність і зафіксований розрив, цілісна гармонія цих вимірів можлива, але лише за умови повного розуміння буття у ракурсі гайдеґґерівсько-парменідівської неприхованості, на противагу абстрактним редукціям чистої логіки, що виключають діалектичне мерехтіння буття та існування, або прямолінійному біологічному тлумаченню духовного життя людини в контексті психофізіологічного складу людського організму. Відповідно до Гайдеґґерового Парменіда, світ відкривається нам, і це «включає» нашу реакцію на нього, за умови, що ми відповідним чином налаштуємо свій погляд. Таким чином, залучення до простору філософського дискурсу розширює наші можливості насолоджуватися багатовимірним розмаїттям людських зусиль і починань у всіх формах і сферах.