Моральне здоров'я

Abstract

Моральне здоровʼя— складова особистісного здоровʼя, що виявляється в дотриманні людиною моральних норм, цінностей та ідеалів у поведінці та стосунках з іншими людьми. М. з. людини перебуває в синергет. взаємодії з її духов., соц., психол., псих. та сомат. здоровʼям. Основою М. з. особи є автент. духовні цінності, розвинуте морал. «Я», морал. самосвідомість, морал. ідеал. Існують соц.-психол., заг.-психол., духовно-психол. та ін. підходи до вивчення М. з. особистості. За соц.-психол. підходу увагу акцентують на зʼясуванні ролі соц. чинників моральності людини— етнокультур., соціоекон., статус., вікових, статевих тощо. За заг.-психол. підходу морал. сферу розглядають у контексті спонукал. сфери особистості (мотиви, цінності, ідеали, наміри тощо), самосвідомості (морал. самосвідомість, самооцінка, домагання у сфері морал. поведінки тощо), волі (морал. саморегуляція, поведінка та ін.). У психол. плані морально здорова людина характеризується високою емпатійністю, відчуттям єдності з людством, здатністю до конструктив. позитив. стосунків, діалогу зі світом, засудження негід. вчинків, емпатій. ставлення до субʼєкта недобрих дій; адекват. сприйманням себе та інших як субʼєктів морал. поведінки, відсутністю атрибутив. ілюзій у сфері М., викривлень морал. самосвідомості, спричинених витісненням, раціоналізацією, проекцією та ін. видами психол. захисту; здатністю до прийняття самост. рішень у ситуації морал. колізій з орієнтацією на власне сумління, спроможністю діяти в умовах невизначеності та ризику, відданістю цінностям віри, любові, свободи, відповідальності, добра, істини, краси; вимогливістю до себе, толерант. ставленням до інших, здатністю зрозуміти їх. М. з. передбачає протидію влас. егоїзмові, розрахунку на особисту вигоду; зречення від низьких інстинктів, готовність терпіти страждання, повʼязані з обмеженням влас. егоїзму, навіть пожертвувати собою в імʼя вищого духов. блага, своїм індивід. життям задля всезаг. начала, що становить сутність та основу ідеал. існування особистості. За духовно-психол. підходу в основі М. з. особистості є її духовність, заповідь любові до Бога як верховного, вічного ідеалу, що невіддільна від заповіді любові до ближнього, як до самого себе, втілення духов. ідеалів у житті, морал. піднесення духу. Морально здорова людська особистість сповна усвідомлює свою духовну суть, розуміє справж. верхов. закон влас. життя. В ідеалі у своєму житті вона орієнтується на абсолютні духовні цінності, реалізує здатність вірити, любити, творити добро й протидіяти злу, виборювати свободу та нести відповідальність щодо ін. людини (груп та суспільства). Конкретно М. з. особистості проявляється в пошануванні ін. людей, їхньої гідності, визнанні цінності та самоцінності кожної людини (родича, приятеля, опонента, ворога); безумов. сприйнятті їх як неповтор. індивідуальностей, визнаючи їхню свободу, у можливості розуміння чиїхось проступків; творенні любові, добра та свободи для інших, оберіганні від впливу злих людей, безумов. підтримці; не приниженні людської гідності іншого, прощанні його помилок, прийманні вибачень; відсутності озлобленості, образливості; прояві відповідальності за долю інших; заступництві за когось, коли його ображають, обезчещують, принижують, виявляють нетактовність та агресивність; силі духу, аби вибачитися перед ін. людиною за нетактовне чи негідне зі свого боку слово, поганий вчинок, негативну оцінку, за уникнення надання допомоги, підтримки; конформіст. покірність в ситуації проявів зла, неправди; не ображанні ін. людей, не обезчещуванні, не проявлянні цинізму та аморальності в стосунках, не принижуванні, не знущанні з них, відсутності ненависті, ворожої налаштованості та агресивності. Морал. нездоровʼя особистості проявляється в егоїзмі, нехтуванні духов. цінностями тощо. Для егоцентрич., морально нездорових осіб характерна схильність до атрибутив. ілюзій, що виявляється в несвідомому применшенні своєї вини, збільшенні чужої, у приписуванні собі більш шляхет. мотивів, ніж ін. людям, у схильності розглядати свої успіхи як результат наполегливих зусиль розуму, волі, працездатності, а невдачі, неприємності пояснювати обставинами, ворожими інтригами. Часто людина не чинить зла, але й не творить добра, вона розуміє взаємини як «товарні» стосунки— «ти мені, а я тобі»; толерує нездорові соц. норми, творення зла ін. людьми; не завдаючи шкоди іншим, байдуже ставиться до їхньої долі; переживає лише за власні інтереси й високо оцінює потребу у влас. індивідуальності, водночас критично ставиться до проявів індивідуальності інших; реалізує потребу в самоствердженні, заперечуючи або й перешкоджаючи цьому в інших; не бере на себе відповідальності за долю ін. людей, групи, колективу, нації, суспільства; хитро, а часом підступно маніпулює ін. людьми у влас. інтересах, не вбачаючи в цьому аморальності; перекладає свої обовʼязки на ін. людей; часто дотримуючись морал. норм у стосунках з рідними, ігнорує їх у спілкуванні з чужими. Проявом морал. нездоровʼя особистості є конфлікт між усвідомленим і неусвідомленим, коли в людини зʼявляються новi морал. орiєнтири й вона вiдмовляється вiд старих поглядiв, однак ще тривалий час вони проявляються в її поведінці; морал. переконання людини трансформуються в негатив. напрямi, однак позитивні звички продовжують діяти; особистість дотримується високих морал. орiєнтирів, але в неї стихiйно виробляються негативнi морал. звички. Умовні морал. цінності— складова суперечливої морал. сфери особистості, що детермінована її внутр. проблематикою, зокрема вони відповідають ідеалізов. «Я-моральному», викликають в особистості позитивні емоції, коли підтверджуються в житті, повʼязані із захис. системою особистості, що зорієнтована на підтримання ідеалізов. «Я-морального». Умовність неадекват. морал. цінностей полягає в підтриманні людиною ілюзор. (неадекват.) уявлення про себе як субʼєкта морал. поведінки, призводить до формування ригід. характеристик особистості, зумовлює її закритість до адекват. морал. досвіду, до блокування функціонування морал. рефлексії, спотворення морал. самооцінки, морал. ідеалів. На конкретно-поведінк. рівні морал. спотворення приховуються тенденціями раціоналізації влас. вчинків (ефект «добрих намірів»). У поведінці домінують ірраціонал. моменти, немотивов. вчинки. Психол. захисти, в основі яких є умовні цінності, виступають своєрід. внутр. виправданням будь-якої поведінки, часто аморальної за своєю обʼєктив. суттю. Ідеалізація «Я-морального» виявляється через дискримінацію ін. людини, неусвідомлене почуття меншовартості, зумовлює протилежну тенденцію— переоцінку влас. переваг. Для захисту ідеалізов. «Я-морального» особистість використовує символічні морал. вчинки та дії. Щоб мати «чисте» сумління, виглядати моральною в очах ін. людей, вона переважно діє аморально, тільки епізодично демонструє незначні морал. дії (вибачення, подяка, несуттєва допомога ін. людям тощо). Часто особистість маскує субʼєктивне почуття влас. неспроможності в морал. сфері шляхом спрощеного розуміння морал. ідеалу та норм. Власні аморал. вчинки пояснює несприятл. обставинами, протидією ін. людей; нездатність відчувати та задовольняти чиїсь інтереси маскується проекцією таких тенденцій на ін. людей (це вони аморал., безвідповідал., ліниві). Умов. морал. цінністю може стати будь-яке загальноприйняте твердження, метафор. висловлювання (морал. «аксіома»); недовіра до щирості, доброго ставлення з боку ін. людей, загалом позитивне, набуває характеру умов. цінності. Незалежно від ситуац. нюансів особистість повсюдно, багатократно, навʼязливо виявляє свою вдячність ін. людям. Умовні морал. цінності структурують соц. життя й морал. поведінку людини, що проявляється в руйнуванні міжособистіс. стосунків, нездатності бачити радості життя тощо. Підтримання ідеалізов. «Я-морального» потребує раціоналізації (захистів), перцептив. спотворень, відступів від реальності. Виділяють невротичну моральність та психопат. аморальність особистості.