Феномен Бога у творчій свідомості Т. Шевченка та А. Міцкевича

Abstract

Література кожної країни має своїх митців-патріотів, чия життєва позиція, світогляд, громадська діяльність, художня творчість мають величезний вплив на формування національної свідомості. Саме такою була громадянська позиція поетів-патріотів, котрі проголошували ідеї романтизму, Адама Міцкевича в Польщі і Тараса Шевченка в Україні. Цим письменникам вдалося підвести глибокий ідеологічний фундамент під традиції романтизму та відіграти визначальну роль в історичному розвитку Польщі та України. Обидва письменники з дитинства мали тісний зв’язок із своїм народом, а віру в Бога вважали його важливою ментальною рисою, оберегом ідентичності та незамінним елементом духовності. Їхня творчість значною мірою базується на цінностях християнської релігії. У статті досліджено, що витоки релігійних поглядів А. Міцкевича й Т. Шевченка черпались із глибин народних прагнень і були співзвучними уявленням романтиків про Бога як сподівання вищої справедливості. Романтизм став виразником світогляду українського й польського письменників у прагненні утвердити в суспільстві насамперед національну ідею. Матір Божу, Бога вони вважали заступниками і охоронцями свого народу, вищою Правдою, що переможе зло. На прикладах поетичних творів А. Міцкевича і Т. Шевченка розглянуто спільні тенденції месіанства та пророчої місії поетів. Кожен із митців уважає свій народ обраним, підносячи його на найвищі п’єдестали слави та почестей. Месіанство А. Міцкевича – це оригінальна концепція порятунку народів Європи. Обидва письменники дорікають Богові за байдужість та примирення з соціальним злом. На основі аналізу вибраних творів А. Міцкевича і Т. Шевченка зроблено висновки про те, що творче використання біблійних мотивів стало одним із джерел і містком, що пов’язував творчість обох поетів. Інтерпретація Святого Письма спонукала митців до використання універсальної біблійної символічної мови, що поєднувала їхню творчість із народною християнською культурою. Ліричні герої обох поетів вступають у діалог із Богом і просять у Божої Матері захисту для своїх народів проти зовнішніх ворогів та несправедливого суспільного ладу. Поетичну творчість автори підносять до божественної місії.