Митці-педагоги: Соломія Крушельницька та Мирослав Скорик: родова наступність поколінь

Abstract

Мета статті – систематизація та узагальнення інформації про педагогічну діяльність Соломії Крушельницької та Мирослава Скорика, зокрема виявлення спільних та відмінних рис їхньої педагогічної діяльності. Методологія дослідження полягає в аналізі та синтезі матеріалів, які містять інформацію про методи та засади викладацької майстерності обох митців. Новизна дослідження передбачає аналіз та оцінку актуальності педагогічних підходів Соломії Крушельницької та Мирослава Скорика. Висновки. Аналіз основних віх біографії, зокрема педагогічної діяльності Соломії Крушельницької та Мирослава Скорика, засвідчує, що оперна співачка вбачала у своїх студентах продовження себе та свого таланту, тому, не маючи можливості виступати за кордоном, вона відповідально ставилась до процесу викладання. Соломія Крушельницька не залишила після себе теоретичних настанов, підручників, посібників, тому важливими матеріалами для дослідження її діяльності є спогади студентів. Мирослав Скорик, незважаючи на свою зайнятість, намагався сповна приділити належну увагу створенню та формуванню власного індивідуального підходу до кожного студента. Він не лише передав власний досвід учням, але й відкрив у них унікальність. Багато його порад зафіксовані в інтерв’ю, відгуках та спогадах вихованців композитора. Також у результаті дослідження виявлено, що педагогічна діяльність Соломії Крушельницької та Мирослава Скорика мала як спільні, так і відмінні риси, але, незважаючи на розбіжності, обидва митці надавали великого значення розвитку індивідуальності учня, формуванню його творчого потенціалу та відіграли важливу роль у створенні нової генерації українських митців у музичній галузі. Педагогічна діяльність аналізованих постатей потребує подальшого вивчення та адаптації для сучасних здобувачів музичної освіти.