Ukrainian historical science in the Second Polish Republic: institutional aspect

Abstract

Мета дослідження полягає у реконструкції інституційної структури української історичної науки у Другій Речі Посполитій. Методологічне підґрунтя роботи становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі, виходячи з принципів об’єктивності та історизму. У дослідженні було також використано методи періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу інституційної історії української гуманітаристики в міжвоєнній Польщі. Висновки. Українські науковці у міжвоєнній Польщі, подекуди за підтримки і в співпраці з польською владою, але частіше всупереч її національно-культурній політиці, загалом добре адаптувалися до реалій. Реагуючи на суспільно-політичні та культурні виклики, вони успішно намагалися зберегти напрацьований інституційний потенціал української гуманітаристики, а також, незважаючи на хронічне фінансове зубожіння, ініціювали появу нових організаційних структур, що мали б модерувати найбільш динамічні галузі українознавства. Особливістю тогочасної української науки в польській державі була її розділеність між Варшавою та Львовом. І тут, незважаючи на активність особистісної комунікації між галицькими вченими та їхніми наддніпрянськими колегами-емігрантами, так і не вдалося налагодити тісну міжінституційну взаємодію. Це мало наслідком дублювання організаційних структур, невиправдане з огляду на обмеженість матеріальних і людських ресурсів, неузгодженість наукових проєктів, а подекуди й особистісну конфліктність. Втім, саме наявні у міжвоєнній Польщі наукові установи були перенесені у повоєнному часі емігрантами до країн вільного світу, що дозволило українській науці перетривати часи комуністичного панування та зберегти інституційну пам’ять