Transformation of historiographical and methodological understanding of the ukrainian village (the second half of the 20th - the beginning of the 21st century): conceptual principles and stages of development

Abstract

Роботу присвячено системному дослідженню історіографічно-методологічної генези наукової думки про українське село та аграрні відносини починаючи з 1950-х рр. до початку третього десятиліття ХХІ ст. Метою дослідження є комплексний аналіз трансформації концептуальних засад та етапів історіографічно-методологічного осмислення українського села у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст., а також виявлення вектору розвитку дослідницьких орієнтирів від класичних радянських підходів до сучасних практик історичної науки. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, на використання історичного, інституційного, системного та проблемно-хронологічного методу, а також методів порівняльного судження і узагальнювального умовиводу. Наукова новизна. У дослідженні здійснено чітке розмежування та обґрунтування трьох якісно відмінних етапів історіографічно-методологічного осмислення теми: радянського, що характеризується ідеологізацією та дотриманням марксистсько-ленінського формаційного підходу, перехідного з притаманними йому деідеологізацією і національно орієнтованим підходом, а ткожа сучасного, для якого характерними стали методологічний плюралізм, міждисциплінарність та синергетика. Висновки. Трансформація історіографічного осмислення українського села протягом середини ХХ – початку ХХІст. пройшла шлях від ідеологізованої формаційної парадигми до людиноцентричної та міждисциплінарної стратегії вивчення цієї колиски української історії. Означений процес реалізувався через три послідовні етапи, кожен з яких характеризується докорінною зміною методологічного інструментарію та суттєвим розширенням інтелектуальних горизонтів дослідників. Перший етап – радянський, який відомий як період, коли історіописання було методологічно обмеженим і викривленим. Історики-аграрники зосереджувалися єдино на «успіхах» колгоспно-радгоспної системи (зростання виробництва, механізація, «зближення міста і села»), повністю замовчуючи трагедії, які спіткали українське село протягом ХХст. Це призвело до створення ідеологічно заангажованого образу села, що порушувало один із найголовніших методів дослідження історії – метод об’єктивізму. Другий етап – перехідний, під час якого відбувся історіографічно-методичний злам. У кінці 1980 – на початку 1990-хрр. завдяки роботам Л. Беренштейна, С. Кульчицького, П.Панченка та інших істориків-аграрників, започатковано процеси деідеологізації та руйнування радянських міфів. Головний акцент було зміщено на критику колгоспної системи та переосмислення трагедій українського селянства. Третій етап – сучасний, який характеризується методологічним плюралізмом та міждисциплінарністю. Сьогодні актуалізуються дослідження, сфокусовані на людському вимірі трансформаційних змін, менталітеті селянства, екологічних чинниках та культурних перетвореннях. Сучасна історична школа прагне впровадити світові тенденції, щоб перейти від обмеженого реферативного опису фактів до ґрунтовного осмислення ролі селянства як важливого компонента української нації у модернізаційних проектах.