Women's movement in Galicia in the 1920s - 1930s: how ukrainian women bridged the civilizational divide between city and countryside

Abstract

Мета дослідження – показати особливості жіночого руху Галичини, його боротьбу за розширення прав і поліпшення культурного, соціального-економічного становища, побутових умов, загалом вирівнювання цивілізаційної дистанції у повсякденному житті українок міста і села. Відтак у розвідці акцентуємо на тих комунікаційних каналах (зокрема, участь у товариствах, навчання на фахових курсах, літні “вакаційні” мандрівки, робота у місті тощо), які допомагали об’єднати жіноче міське та сільське суспільства. Методологія дослідження базується на застосуванні методологічного принципу історизму, а також на загальнонаукових і спеціальних наукових методах, передусім на порівняльно-історичному. Жіноча преса 20 – 30-хрр. ХХст. як вид джерела попри свої особливості (виражений суб’єктивізм, емоційність, окремі неточності, певну довільність трактування) містить значний ресурс фактологічних даних, які й були нами проаналізовані. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що, залучивши періодичні видання, зокрема “Жіночу Долю”, “Нову Хату”, “Ниву”, а також мемуарну літературу вперше в українській історичній науці проаналізовано жіночий рух міжвоєнної Галичини у контексті повсякдення і долання цивілізаційної дистанції між містом і селом, а також співпраці лідерок жіночого руху із жінками-селянками. Результати дослідження можуть бути підґрунтям для наступних студій у сфері повсякдення сільського суспільства Галичини, урбаністики, жіночого руху загалом. Висновки. Аналіз міжвоєнних жіночих часописів Галичини проливає світло на особливість тогочасного жіночого руху та допомагає зрозуміти, як його лідерки знаходили підхід до світогляду жінок-селянок; прокладали комунікаційні канали, які б «вирівнювали» повсякденне життя українців з міста і села. Коли міський та сільський соціуми пересікалися, то жінки отримували як позитивний, так і негативний досвіди. Важливо, що вони поступово стирали цивілізаційну різницю між містом і селом, допомагали підвищити освітній, культурний, соціально-побутовий рівень життя галицького сільського суспільства, поліпшити його повсякдення, сприяли емансипації жіноцтва на Галичині та врешті стримували асиміляційні процеси польської влади. Перешкоджали співпраці як внутрішня, так і зовнішня мізогінія, пасивність, неконсолідованість жіноцтва. Водночас поширеними між представницями жіночого руху /міськими інтелігентками та сільськими жінками були щоденні практики взаємопідтримки й допомоги – у побуті, у набутті та розширенні знань про своє тіло, догляд за ним, оселею, дітьми; у здобутті освіти та фаху; у можливості реалізувати творчий потенціал, долучаючись до жіночих товариств, курсів, гуртків тощо.