About the internal self-diffences of modern

Abstract

Загострення уваги до модерну актуалізовано дискусіями навколо постмодерну: модерн і постмодерн розглядаються як мисленеві стратегії сучасності. Осмислення того, від чого відмовляється постмодерн у модерні, не раз ставало предметом роздумів і декларацій, проте ретельний розгляд приводить до тези – «модерн – незавершений проект», що ставить під сумнів претензії постмодерну на подолання модерну. Схвалення і прийняття стратегій постмодерну, що виходить з того, що модерн не є життєздатним і вичерпав себе, тільки загострило увагу до нього і виявило смислову енергетику, здатну підживлювати нашу сучасність. У статті ставиться мета виявити історичну і смислову структуру модерну, звертаючись до проблематики класичного/некласичного типів філософствування, розробленої М.К. Мамардашвілі. Спираючись на позицію Габермаса, можна говорити про «короткий» і «довгий» модерн: перший співвіднесений з точкою зору Адорно, початок цього модерну датується 1850 р., що відповідає рефлексіям мистецтва у Бодлера, «довгий» модерн починається з V ст. відділенням нового часу від римсько-язичницького минулого, всередині якого обіцяна новизна бачиться звершеною, коли сучасність («світ модерну») відкриває себе майбутньому – Габермас вказує на 1500 рік, якісна новизна якого була засвідчена тільки в XVIII ст. Злам модерну («короткий модерн») – свідчення нової ситуації думки, яка може бути схоплена розрізненням класичної та некласичної розумової установок, що для тематики пропонованої статті продуктивно розглянути при опорі на ідеї М.К. Мамардашвілі. При розгляді модерну як такого дискурсу, який не ідентифікується з якимось конкретним історичним періодом або певним інтелектуальним напрямом, акцент робиться на такому встановленні традиції, коли ніщо більше не має авторитету або значимості, за винятком розуму. При цьому «розум» береться вузько – як «прогресивна, авангардна свідомість». Проведений аналіз дає змогу конкретизувати модерн і виявити його некласичний варіант, співвіднесений з певним історичним періодом, що, по-перше, повертає впорядкованість історичному процесу, по-друге, надає можливість для обґрунтування рефлексії, відмінної від класичної, тобто, не відмовляючись від філософії субʼєкта, уникнути нормуючих й активістських тенденцій.