Міфологічна підстава історичного формування феномену слави

Abstract

Мета дослідження. У статті розглядаються особливості значення феномену слави у контексті давньогрецької культури та умови впливу міфу на процес його формування. Методологія. Дослідження здійснено на підставі методу єдності історичного та логічного, внаслідок чого показано суперечливий характер слави як відображення суперечливості переходу від міфу до логосу та поєднання у її змісті моральних та соціально-політичних аспектів. Наукова новизна. У статті аргументується ідея про те, що слава починаючи з гомерівської доби давньогрецької культури мала амбівалентний характер, вміщаючи у себе залишки міфологічного світовідношення та раціональності, яка щойно почала формуватися. Це відтворилось у відповідних поняттях і частково збереглось до сьогодення. Зокрема, у статті виділено два основних терміни, які за часів Гомера вживались для визначення слави: κλέος та κῦδος, і показано їх взаємне відношення залежно від конкретної ситуації прояву. Проаналізовано також, яким чином пов’язані окремі аспекти значення слави як «героїчного вчинку» та як «поголосу/чутки»; яким чином впливали на упорядкування змісту слави об’єктивні обставини розвитку суспільства; проаналізовано співвідношення слави, честі та гідності за прикладом поведінки гомерівських героїв; доведено сакральний характер слави. Висновок. Міфологічна підстава слави проявляється в обов’язковості словесного пере-дання героїчного вчинку (подвигу). Слава водночас є станом абсолютної перемоги, що викликає захоплення, урочистість, та процесом поширення відомостей про це у певних висловах (славослів’я). Славна дія обов’язково має супроводжуватися словом як виразом абсолютного осмислення; отже, слово також є тотожним славі. Ці аспекти її сутності утворюють міфологічну єдність і тотожність виключної дії, виключного почуття та цілковитого зовнішнього визнання/підтвердження.