Християнський персоналізм у філософії Йосипа Сліпого

Abstract

Мета статті – дослідити філософські ідеї Йосипа Сліпого в контексті християнського персоналізму. Акцентовано увагу на аналізі особи українським митрополитом: самотності особи, духовно-психологічної неузгодженості, невмінні долати життєві негаразди під час війни. Методологічними засадами наукового дослідження є методи: біографічний, аналізу та синтезу, герменевтичний. За допомогою біографічного методу досліджено вплив творчої діяльності мислителя на становлення персоналістських ідей. Методи аналізу та синтезу були застосовані для розкриття багатоаспектності підходів до проблеми особи. Завдяки герменевтичному методу визначено, що в пізнанні процес розуміння існування, розуміння звідки походить і куди йде людина, розуміння глибин і висот, яких людина може осягнути, трансформує її у духовні виміри особистості. Наукова новизна статті полягає в окресленні суті персоналізму у філософських поглядах українського мислителя, яка визначається через проблеми самоідентифікації та самовизначення особи, національної самосвідомості, утвердження духовності особи крізь призму її взаємодії із Богом. Проаналізовано джерела формування світогляду Й. Сліпого, які стали важливими і для становлення концепцій представників європейського християнського персоналізму. Аналіз проблеми персоналізму в філософських ідеях українського мислителя проглядається в окресленні суті особистості крізь призму взаємодії віри і науки у пізнанні нею світу, який, як і людина, походить від Бога. У статті автор актуалізує поняття благородності особи у любові до Бога, яка окреслює її духовне життя через мислення, чуттєвість і волю. Висновки. Доведено, що лише, коли людина зрозуміє ким вона є та що становить її велич, а також велич інших людей і Творця, то таким чином вона усвідомить себе як особу. В цьому твердженні розкривається християнський персоналізм у поглядах Й. Сліпого. У статті досліджено проблему самопізнання, яке є тривалим процесом з точки зору Й. Сліпого, оскільки необхідно заглянути всередину себе само го, лише тоді можна буде означити людину як духовно-розвинуту особистість. Запропоновано трактувати докази стосовно існування Бога для кожної особи, які спираються на засади причиновості й об’єктивності людського пізнання і на природу людини, як прояви християнського персоналізму у філософії Й. Сліпого.