Інтертекстуальність у творчості Ернеста Гемінгвея: методи дослідження та аналіз

Abstract

Сучасне літературознавство характеризується зростаючим інтересом до міжтекстових взаємодій, що стають одним із ключових інструментів художнього мислення письменників ХХ–ХХІ століть. Інтертекстуальність як явище виходить за межі простого цитування чи алюзії – вона охоплює широкий спектр культурних, історичних, філософських та мовних взаємозв’язків, формуючи глибинний текстовий діалог. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою увагою сучасної гуманітаристики до інтертекстуальних стратегій, що дозволяють інакше осмислити художній світ Гемінґвея. Обрана тема також є актуальною в контексті перегляду традиційних уявлень про модернізм та постмодернізм, де інтертекстуальність виступає не лише художнім прийомом, а й способом моделювання картини світу. Мета роботи – проаналізувати інтертекстуальні зв’язки у прозі Ернеста Гемінґвея, визначити їх види, функції та художнє значення, а також розкрити методологічні підходи до їх вивчення. Об’єкт дослідження – інтертекстуальність у художній літературі ХХ століття. Предмет дослідження – інтертекстуальні коди, алюзії, мотиви й архетипи у творчості Ернеста Гемінґвея та методи їх дослідження. У роботі застосовано: метод інтертекстуального аналізу, структурно-семантичний аналіз, порівняльно-історичний метод, мотивний та міфокритичний аналіз, а також елементи наративного та культурологічного підходів. Додатково використано методи контекстуального, інтерпретаційного та дискурсивного аналізу. Висновки. Інтертекстуальність у сучасному літературознавстві розглядається як мережа смислових відношень, що поєднують окремий художній твір із культурним простором у цілому. Було з’ясовано, що інтертекстуальність у прозі Ернеста Гемінґвея функціонує на кількох взаємодоповнювальних рівнях: вербальному, сюжетно-мотивному, архетипному та культурно-символічному. Установлено, що Гемінґвей не запозичує готові архетипи, а створює нові художні міфи на основі переосмислення традиційних моделей. Аналіз дозволяє стверджувати, що інтертекстуальність у Гемінґвея не є декоративною або другорядною. Вона становить основу його художнього мислення, організує структуру тексту, формує внутрішню логіку персонажів і відкриває для читача багатовимірний інтерпретаційний простір. Інтертекстуальність у творчості Ернеста Гемінґвея є системним, багаторівневим явищем, що поєднує традицію з модерністю та формує унікальний художній простір письменника.