Корінна лексика української мови крізь призму нових суспільних стереотипів: проблеми функціональної переоцінки

Abstract

У статті розглянуто явище функціонально-маркованої переоцінки питомої української лексики в умовах тенденції до розподібнення з російською мовою. Зосереджено увагу на процесах витіснення давніх слів із нормативного вживання під впливом упереджених уявлень про їхню чужорідність, заснованих на псевдонаукових інтерпретаціях. На прикладі лексичних одиниць ждати та лице показано, як поширювані в мережі чи науково-популярній літературі думки про інтерферентну природу слів, формально подібних до російських, впливають на масову свідомість. Як наслідок, такі назви, що їх носії літературної мови через свою необізнаність зі старими мовними кодами сприймають як елементи суржику чи російського мовного стандарту, демонструють тенденцію до поступового зникнення з нормативного вживання, набувають відтінку розмовності. За допомогою прийомів історико-лінгвістичного аналізу простежено функціювання словоформ дієслова ждати та іменника лице в українській мові від києворуського періоду до сучасності. Засвідчено їх активне використання в писемних джерелах задовго до поширення російського впливу на українську лінгвокультуру та попри відносно низьку частотність на ту пору їхніх семантичних паралелей (чекати, обличчя). Спостереження за корпусними даними дало підстави висновувати про кратну перевагу відмінних від російських відповідників у сучасному слововживанні. Прокоментовано некоректність терміна русизм щодо російських запозичень. Показано породжувані ним значеннєві неточності. Наведено сучасний більш словотвірно й семантично вмотивований варіант росіянізм (росіїзм). Наголошено на важливості об’єктивного професійного підходу, заснованого на фаховому аналізі, лінгвістичних знаннях, узагальненні діяльності всієї мовної спільноти, до висвітлення фактів з історії української мови, критичного осмислення спрощених інтерпретацій у медіа та соціальних мережах. Підкреслено, що прикрі випадки розглянутих та подібних до них хибних тверджень сприяють формуванню в масовій свідомості українців викривленого уявлення про свою мову, шляхи її розвитку, функціональну повноту, культурну спадщину, а відтак – і про власну національну самобутність.