Літературна та журналістська діяльність М. Ситника на сторінках часопису "Васильківські вісті"

Abstract

У статті висвітлено літературну та журналістську діяльність Михайла Ситника 1942–1943 рр. у часописі «Васильківські вісті», керівником видавництва та редактором котрого він був у період нацистської окупації України під час Другої світової війни. Метою наукової розвідки є дослідження творчої спадщини М. Ситника, зокрема і його маловідомих публікацій на сторінках українського часопису: поезій «Осінь», «Новорічний келех», «До моїх ворогів», «Смерть і любов», «Дівчині В.», «На сторожі»; статті, присвяченій постаті Тараса Шевченка, п. н. «Вічноживучий, вічноспівучий», у якій автор захищає творчу спадщину Кобзаря від посягань комуністичної ідеології та пропаганди; низки публіцистичних статей та оглядів: «До молоді!», «Як тривога, то й до Бога», «Національна справедливість», «43-й», «Сталін робиться білим, а душа його чорною», «Сталін стікає кровʼю» та инш. В основі Ситникової публіцистики, як, зрештою, і поетичної творчости, лежать два опозиційні макроконцепти «Україна» – «московія», котрі належать до національно-історіософської концептосфери письменника, оскільки висвітлюють два протилежні світи, дві несумісні ментальності з позицій історичного, культурного, екзистенційно-філософського та духово-морального буття та розвитку українського й московського етносів загалом. У «Васильківських вістях», попри «офіційні» матеріяли, яких вимагала окупаційна влада від офіційного українськомовного видання, розгорнутий національний дискурс. М. Ситник публікує художні твори, огляди, рецензії й статті багатьох українських митців (Тарас Шевченко, Богдан Лепкий, Федір Дудко, Улас Самчук, Петро Карпенко-Криниця, Ростислав Василенко, Неофіт Кибалюк, Леонід Мосендз, Роман Бжеський, Юрій Бойко, Аполлон Трембовецький), культивуючи у Вітчизні, яку окупували нацисти, українське слово й українську думку.