Мілітарний герой у рецепції поетів "Празької школи"

Abstract

У статті досліджено образ мілітарного героя в поетичній творчості митців «Празької школи» на матеріалі творів з антології «Стилет і стилос. Українська мілітарна поезія». Мета роботи – характеристика причин з’яви образу мілітарного героя й класифікація його основних рис. Відповідно до поставленої мети у статті розглянуто дискусійні погляди вітчизняних літературознавців (Д. Донцов, М. Ільницький, В. Просалова та ін.) на феномен цілісності «пражан» як групи. Доведено, що, попри радикальне заперечення цього феномену деякими науковцями, можна кваліфікувати звернення до образу мілітарного героя як точку перетину для представників угруповання. У наведених поезіях висвітлено й проаналізовано коло основних проблем, унаочнених через художнє посередництво цього образу. Уперше здійснено типологію рис образу мілітарного героя в поетичному доробку «Празької школи» на основі концепції Ю. Шевельова про новий тип людини у повоєнній літературі. Вияв образу простежено крізь призму концепції «пасивного страждання» В. Б. Єйтса, що характеризує літературну критику поезії міжвоєнного періоду. Доведено, що найчастотнішою рисою образу мілітарного героя є риса войовника, через яку трансльовано проблематику героїзації бою й апологетизації війни. Вона може бути поєднана з рисами аристократа й державника, де аристократизм тяжіє до ознак лицарства і є дотичним до проблем національної пам’яті та історичного досвіду. Аналіз творів засвідчує, що мілітарний герой органічно виростає на тлі особистого досвіду «пражан». Через нього постульовано життєствердний пафос війни, а також прийняття страждань і смерті. Отже, таке втілення докорінно суперечить єйтівській концепції «пасивного страждання», на якій постає антивоєнна за своєю суттю європейська лірика міжвоєнного періоду.