Роль метафори в пропріальній номінації

Abstract

нотація. У статті розглянуто метафору як один із засобів збагачення складу пропріальної лексики. Розкрито механізм її дії. Показано, що засади, принципи, засоби та способи деривації назв на рівні апелятивів та онімів відрізняються між собою й що ця відмінність зумовила й різний вияв метафори серед апелятивних та пропріальних одиниць. Простежено специфіку метафоричної онімізації через розкриття особливостей постання оронімів, мікротопонімів, гідронімів, ойконімів. Підтверджено, що в результаті використання метафори виникли ороніми Богачка, Коник, Сідло та ін.; мікротопоніми Коцюба, Лопата, Хвіст та ін.; гідроніми Блукайло, Кожушний, Молочна та ін. З’ясовано, що й серед назв поселень наявні такі, що постали шляхом образного переосмислення апелятивів – Рай, Райгородок, Веселе, Щастя та ін. Наголошено разом з тим на різному характері участі метафори в процесах творення цих ойконімів, а також на несформованості серед їхніх дослідників консолідованої позиції щодо їх (процесів) потрактування. Якщо ж за постання ойконіма Рай можемо вести мову про онімну метафору другого рівня деривації (апелятив → метафоризована назва мікрооб’єкта → ойконім), то за творення ойконіма Райгородок та ін. онімна метафора була задіяна вже на першому рівні (апелятив → метафоризована назва поселення). Перейменовані населені пункти або назви осель, заснованих переважно в ХХ ст., мотивовані прикметниками чи абстрактними іменниками, метафоричні апріорі. Їхніми баземами поставали лексеми, що мали засвідчувати ціннісні з погляду їхніх номінаторів ознаки поселення: матеріального плану; стосовно тих емоцій, почуттів, в основному позитивних, які викликали; понять, з якими асоціювалися; особливих властивостей, які їм приписувано; образних характеристик (у контексті форми, розміру, розташування тощо), які актуалізовано.