Особливості втілення концепту крила в літературно-художніх текстах (на матеріалі творів зарубіжних і українських письменників)

Abstract

У статті на прикладі образу крил простежено зміни у сприйнятті концептів з архетипним підтекстом. Зниження в індустріальному світі уваги до людини як носія внутрішнього багатства призводять до зникнення віри в надприродне, знецінення поняття високого призначення особистості, її духовного потенціалу. У більшості світових культур людська уява створила істот з крилами як утілення одвічного потягу до польоту, до неба, до вершин духовності. Давньогрецькі Ерос та кінь Пегас, біблійні янголи, ельфи в п’єсах В. Шекспіра та казках Г. Андерсена уособлюють відповідно кохання, творче натхнення, добрі вісті, Боже благословення й красу та тендітність природи. Переоцінка пріоритетів у культурі ХХ століття спричинилася до зміни акцентів у трактуванні цього символу. Тож спробуємо простежити особливості втілення концепту КРИЛА в прозових і поетичних творах української та зарубіжної літератур. Зіставимо портрети, причини з’яви та смислове наповнення образів крилатих істот у двох творах яскравого представника магічного реалізму Г. Маркеса («Сто років самотності»; «Стариган з крилами»), в оповіданні видатного фантаста Г. Уеллса «Дивовижні відвідини», баладі шістдесятника І. Драча «Крила» та однойменному оповіданні неореаліста А. Дімарова «Крила». На прикладі образу крил ми простежили, які зміни в сприйнятті концептів з архетипним підтекстом внесли філософські течії та літературний процес ХХ століття. Зниження уваги до людини як носія внутрішнього багатства в індустріальному світі призводить до зникнення віри в надприродне, знецінення поняття духовного потенціалу. Надприродні істоти в проаналізованих творах, потрапляючи в світ людей, наштовхуються на стіну нерозуміння й страху, а коли дивовижні зміни відбуваються зі звичайними людьми, то вони або самі, не маючи сили знести тягар обраності, стинають власні крила, або ж стають добровільними пацієнтами чи жертвами лікарів і невігласів-вандалів.