Кордон як конструкт ідентичності мешканців прикордоння в романі Ольги Токарчук "Останні історії"

Abstract

У статті проаналізовано специфіку функціонування понять «кордон» і «прикордоння» в сучасних гуманітарних студіях, наведено приклади їх дефініцій у різних галузях гуманітаристики. Виявлено, що поняття «кордон» і «прикордоння» належать до основ концептосфери людини, забезпечуючи осягнення нею зовнішніх (усвідомлення себе у фізичному просторі), внутрішніх (осмислення свого «Я»), соціальних (взаємодія «Я» ‒ «Інший») можливостей, і є одними з найважливіших факторів буття особистості та конструктами феномену ідентичності. Визначено роль «кордону» в конструюванні національної, культурної, етнічної та ментальної ідентичності жіночих образів у романі Ольги Токарчук «Останні історії»; висвітлено співвідношення між простором та ідентичністю в романі; доведено, що просторова ідентичність є стрижневим структурним компонентом етнічної, культурної й національної ідентичності через її вкоріненість у геокультурних просторових образах, таких як дім, мова, церква, краєвид, звичаї й обряди тощо. Криза ідентичності виникає внаслідок зміни просторових чи ментальних кордонів, коли людині треба зробити чіткий вибір. На основі аналізу образів головних героїнь роману зроблено висновок, що ці жінки через різні обставини виявляються розділеними кордоном із рідним домом. Жодна з них у новому просторі не має чіткого бачення себе і свого майбутнього, стан невизначеності розтягується на роки, перебування «на межі» породжує в них почуття ізоляції. Параска, Іда і Мая почуваються некомфортно в стосунках з «іншими», живуть у стані очікування змін, але самі водночас рідко щось змінюють. Найбільше зміна кордону вплинула на ідентичність Параски, яка, опинившись на чужині, постійно порівнює новий для себе простір з попереднім, назавжди втраченим. Вона конструює свою ідентичність через живу пам’ять про рідне середовище й заперечення «чужих» елементів. На прикладі Іди та Маї виявлено, що на противагу представникам попередніх поколінь, які вибудовували свою ідентичність на протиставленнях «Я» – «Інший», сучасна молода людина менше закорінена в автентичному національному, культурному чи етнічному просторі й легше долає фізичні та ментальні кордони, що сприяє конструюванню більш гнучкої ідентичності, вибудовану радше на поєднаннях «Я» + «Інший».