Тарас Шевченко і татарка Забаржада: творчі інтерпретації взаємин (за творами літературної шевченкіани)

Abstract

Стаття є частиною системного дослідницького проєкту «Інтимно-любовні дискурси в українській літературній шевченкіані». Така проблематика досі ще не ставала предметом студіювання саме в різножанрових творах про Тараса Шевченка. У низці шевченкознавчих праць констатовано, що вказана тема протягом понад століття «приносилася в жертву» задля ширшого показу соціального буття українського генія, а це своєю чергою призводило до певного збіднення і спрощення його образу взагалі, а в життєписних творах зокрема. У розвідці відзначено особливості взаємин Шевченка з жінками в період його заслання і солдатчини. Зокрема звернута увага на те, що письменники, які інтерпретували історії взаємин поета-художника з жінками Сходу, обов’язково враховували й показували впливи місцевих етнічних правил і традицій. Зауважено, що історія стосунків поета з татарською дівчиною Забаржадою, про яку збереглися вкрай скупі документально-спогадові відомості, її інтерпретації у творах шевченківської біографіки мають низку характерних рис, властивих для цього жанроутворення. Особливо наголошено на значній митецькій ролі художніх домислів і вимислів при творенні взаємин Шевченка і Забаржади, вказано на різні рівні художнього їх утілення в різних творах. Простежено певну еволюцію трактування аналізованої історії в епічних творах 1960-х і 1990-2010-х років, в умовах творчої несвободи і свободи. Детальніше проаналізовано художнє втілення історії Шевченка й Забаржади в романах «Тарасові шляхи» О. Іваненко, «І темнії ночі… І ласки дівочі» А. Цвід, у драматичній повісті «Сердитий Бог» М. Братана, а також ‒ задля міжлітературного зіставлення ‒ в романі «Акин Терезі» росіянина Б. Вадецького. У студії вміщено інформацію про структурні риси художньо-біографічних текстів ‒ родо-жанрові, хронотопні, явища документальності.