Міфопоетична концептуалізація у драмі Моріса Метерлінка "Сліпі"

Abstract

У розвідці здійснено реконструкцію міфопоетичної картини світу в ранній драматургії видатного бельгійського франкомовного драматурга символістського спрямування Моріса Метерлінка, реформатора «нової драми» межі ХІХ і ХХ соліть, який істотно вплинув на розвиток європейського й українського театрів. Аналіз проведено на базі знакового метерлінківського твору, драми «Сліпі» (1890 рік). Після виявлення ступеня розроблення теми в наявних філологічних розвідках, після лінгвоміфопоетичного інтертекстуального аналізу виділено міфопоетичні тотожності СМЕРТЬ = ТЕМРЯВА, СТАРЕ, МІСЯЦЬ, ХОЛОДНЕ (образи «пале листя», «перелітні птахи», «мороз»), ВОЛОГЕ («море», «ріка», «болота», «плач»), ПІДЗЕМНЕ («печера»). Установлено також тотожності ЖИТТЯ = СВІТЛО (актанти Дитя, Юна Сліпа). У драмі змодельовано три міфопоетично конотовані метаобразні ізотопії: позитивно маркована «ЖИТТЯ (+)», негативно маркована «ЖИТТЯ (−)» та позитивно маркована «СМЕРТЬ (+)». Це імплікує невизначеність фіналу й можливе прозріння завдяки актантам Немовля чи Юна Сліпа, увиразнених маркуванням ЖИТТЯ як СВІТЛА (зокрема, в ідеї колообігу Душ у Платона й Вергілія та символі «схід сонця» у М. Метерлінка), створює альтернативу катастрофічній розв’язці людської – небесної драми. Міфічно конотовану дієсхему між ізотопіями сформульовано так: перехід із негативно маркованої ізотопії «ЖИТТЯ – СМЕРТЬ» у позитивно марковану «СМЕРТЬ», органічну для метерлінківської концепції «трагічного оптимізму». Перспективним визначено подальше студіювання міфопоетичних закономірностей авторської картини світу в інших драматичних творах М. Метерлінка для виділення загальної міфопоетичної картини світу драматургії видатного бельгійського франкомовного письменника.