Етнопсихологічна специфіка образу упиря у фольклорі Закарпаття.

Abstract

У статті проаналізовано етнопсихологічну специфіку образу упиря у фольклорі Закарпаття, а також магічні ритуали, спрямовані на його знешкодження. Розглянуто бувальщини, повір’я та легенди про упирів, записані протягом ХХ століття П. Богатирьовим, Ф. Потушняком, П. Світликом, І. Сеньком, у яких цей демонічний персонаж постає уособленням другої, темної душі людини. Упирі у фольклорі Закарпаття – уособлення мертвих дводушників, їхня демонічна сила проявляється після смерті людини, у тілі якої за життя співіснували добра й демонічна душі. Подібно до давнього язичницького божества, упир вимагає вшанування з боку людей (щоб йому «баяли»), а коли не отримує бажаного, жорстоко мстить – убиває людей і тварин. Згідно з народними повір’ями українців Закарпаття, велике значення мали похоронні ритуали, завдяки яким можна було знешкодити упиря. У статті проаналізовано бувальщину про похорони дводушника, який добровільно відмовився від перетворення на упиря (записана в кінці 20-х років ХХ століття П. Світликом); розглянуто семантику оберегів, використовуваних проти упирів; з’ясовано семантику символічних завдань, які в замовляннях окреслювали люди, прагнучи запобігти перетворенню небіжчика на упиря. Видима нездатність упиря виконати ці завдання сприймалася народною уявою як невдале посвячення в розряд мертвих демонів. Невиконане завдання метафорично позбавляло дводушника можливості шкодити людям і худобі. Містичний світогляд закарпатських селян змоделював уявлення про два типи упирів: лісового та водяного. Лісовий упир, випиваючи кров живих людей чи тварин, прагнув своєрідної «компенсації», прилучення до життя. У першій половині ХХ століття існували повір’я про водяних упирів, на яких нібито перетворювалися чоловіки-дводушники, що втопилися. За своєю семантикою водяний упир подібний до водяника та русалок, він також прагне втопити людину. На відміну від лісового упиря, водяний з’їдає труп людини, а не випиває її кров. Однак у бувальщинах, записаних наприкінці ХХ століття, водяний упир уже не є вбивцею: він лише лякає людей, які увечері перепливають на човні річку, постає пред ними у вигляді білої голови або ж приходить до будинку рибалки просити свою частку риби, яку допоміг упіймати. Образ упиря асоціюється зі смертю, темним божеством – відокремленням добра від зла, праведної душі від демонічної. Таким способом метафорично стверджено ідею спасіння навіть великого злочинця, оскільки за завдане ним зло відповідатиме його темне єство – демонічна душа дводушника, упир.