Від поетики та риторики до постструктуралістської наратології: теоретичні засади розвитку науки як об'єкта лінгвістичних студій

Abstract

У статті подано місткий теоретичний опис етапів розвитку наратології як науки від античної поетики до постструктуралістських (постмодерних) різновидів і напрямів, що вивчають наративи загалом і художній дискурс зокрема. Проблемно-хронологічним методом вивчено історичну послідовність зародження, формування та розвитку наратології. Історико-описовий і порівняльний методи допомогли проаналізувати ідеї вітчизняних і зарубіжних науковців і виокремити два основні визначення наукового терміна «наратологія»: у традиційному, вузькому, розумінні наратологія є наукою про сюжетно-оповідні твори; у більш широкому розумінні наратологія постає вченням про розповідь як один із базових способів оформлення, збереження й передачі людського досвіду. Наратологія вивчає наратив як особливий тип дискурсу, процес оповіді/розповіді, у ході якого оповідач розкриває слухачеві певну історію; у широкому витлумаченні наратологія – це не лише частина теорії епічного тексту, а й учення про манеру ведення оповіді як один із базових способів оформлення, збереження та передачі людського досвіду. Становлення науки охоплює три періоди формування: античність, класичний період і посткласичний, або некласичний. Останній характеризує наявність багатьох варіантів вужчих напрямів (лінгвонаратологія, когнітивна наратологія, теорія можливих світів, тематична наратологія, філософські наративні теорії, трансжанрові теорії). Окреслено міждисциплінарний статус науки наратології у філософському, літературознавчому та лінгвістичному ракурсі. Розкрито поняття наративної стратегії як особливого індивідуально-авторського комплексу тактик і прийомів, застосовуваних у художньому творі. Основні хронологічні етапи, характерні риси й представники кожного періоду систематизовані та представлені інфографічно.