Програма наративної напруженості у структурі художнього тексту

Abstract

У статті йдеться про особливості формування й інтерпретації програми наративної напруженості, що є частиною загальної програми інтерпретації художнього твору. Програма наративної напруженості представлена комплексом різнорівневих, ієрархічно взаємо- пов’язаних знакових засобів, використаних автором для створення напруженого інтересу з боку читача. Метою статті є визначення й опис механізмів конструювання наративної напруженості у структурі художнього тексту, під якою розуміють спосіб організації оповіді, який відповідає пев- ному канону, відтворюваному у вигляді моделі. Застосування методики лінгвокогнітивного аналізу наративної напруженості зумовлює висновок про наявність аналізованого феномену принаймні у трьох основних планах наративної структури – сюжетному, жанровому й дескриптивному. Сюжетний план залежить від конфігурації наративної схеми (наративної послідовності) і способу заповнення тематичних макроструктур у її фазах. Вирізнення наративних фаз засноване на принципах моделі структури наративу, запропонованої У. Лабовим, що включає фази Резюме, Орієнтації, Ускладнення, Оцінки, Рішення та Коди. Жанровий план структури наративу пов’язаний з його тематичним наповненням, з його глобальною темою, якій підпорядковані макро- і мікротеми твору, кожна з яких представлена певним набором аргументних слотів (відкритих і закритих). До тематичних домінант – індикаторів напруження читача – відносять теми смерті, небезпеки, деструкції, хвороби, влади, грошей, сексу, романтичних стосунків тощо. Дескриптивний план наративної структури характеризує мережа тригерів (інтелективних і емотивних) та інтенсифікаторів наративної напруженості, які створюють рецептивну ентропійність аргументних слотів тематичних макроструктур, що передбачає виникнення у читача запитань, інференцій і припущень, супроводжуваних тривожним очікуванням, зацікавленістю і збентеженістю.