Де плачуть евкаліпти: буш, ідентичність та випробування у новелістиці Генрі Лоусона

Abstract

У статті досліджено художнє бачення ландшафту в новелістиці Генрі Лоусона, засновника сучасної австралійської літератури. Творчість письменника та поета ще не висвітлювана в українському літературознавстві. Його проза відтворює національні риси австралійців та резонує з українською тематикою життя на землі та викликів фронтиру. Мета статті полягає у вивченні та інтерпретації художнього бачення ландшафту бушу в малій прозі Г. Лоусона. Здійснено аналіз концепту «буш» як природної зони, що сформувала відмінну від європейської національну ідентичність Австралії. На противагу романтизованій інтерпретації, Лоусон зображує буш як суворий, нестабільний простір, де панують самотність, божевілля та смерть. Він майстерно поєднує комізм і трагедію, фактичність та експресію, уникаючи моралізаторства. Акцентовано увагу на тому, що буш-ландшафт не тільки впливає на фізичне виживання, а й формує психологію персонажів, їхні цінності та уявлення про товариство та взаємодопомогу, що стали основою нового морального кодексу.У дослідженні підкреслена композиційна роль буш-пейзажу в новелах. Хоча герої Лоусона стикаються з непереборними труднощами та поразками, їхній глибокий, часто ірраціональний зв’язок із цією землею перетворює топографічний простір на місце буття. Лоусон використовує «ландшафтний портрет», щоб відобразити вплив бушу на своїх персонажів, демонструючи їхню витримку та непередбачуваність, що є прямим віддзеркаленням навколишнього середовища. Всупереч уявленням про буш як про статичну та порожню місцевість, Лоусон зображує його як динамічний простір, що не тільки впливає на долі персонажів, але і є джерелом внутрішніх конфліктів та пошуків. Ключова «таємниця» бушу в Лоусона полягає в глибинному, часто ірраціональному зв’язку австралійців із цією землею, що змушує їх залишатися, попри всі випробування.