Сучасна українська мережева лексикографічна критика

Abstract

Статтю присвячено дослідженню сучасної онлайн-критики словників, яку з поступом інтернету значно інтенсифіковано. Її актуальність викликана потребою виокремлення української мережевої лексикографічної критики як напряму зовнішньої лексикографічної критики. Мета статті – схарактеризувати особливості формування від поч. ХХІ ст. української мережевої лексикографічної критики як напряму зовнішньої лексикографічної критики та обґрунтувати його виокремлення. Застосовано такі дослідницькі методи: загальнонаукові (описовий, спостереження, таксономізації), спеціальні лінгвістичні (аксіологійний, контент-аналіз, лексикографічний аналіз, опозиційний). Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в сучасному українському мовознавстві обґрунтовано необхідність виокремлення мережевої лексикографічної критики як напряму зовнішньої лексикографічної критики.Установлено, що українська мережева лексикографічна критика – це (1) некерований онлайн-простір, де переважно користувачі / читачі аналізують параметри словників через призму категорії оцінки й викладають свої оцінні судження; (2) сучасний напрям зовнішньої лексикографічної критики. Її місце визначено поряд із часописною лексикографічною критикою. Запропоновано авторські найменування належних їй понять (часописна лексикографічна критика, мережева лексикографічна критика) та їхні дефініції. З’ясовано, що мережева лексикографічна критика проходить початковий етап формування. Визначено її методологійну основу та жанровий презентант – інтернет-рецензію на словник. Середовище аналізованої критики формують сайти, портали, сторінки онлайн-часописів, вільні майданчики, форуми, соціальні мережі тощо, які вирізнено за ознакою ‘за найменуванням’. Простежено невпорядкованість оприлюднення оцінювальних публікацій у всемережжі, можливість дискусії щодо якості словника, свободу висловлення оцінних суджень і переважно недотримання норм наукового стилю тощо. Установлено, що під час оцінювання словників мережева критика спирається на критерії, випрацювані часописною критикою: ‘актуалізування / неактуалізування національних джерел для цитування’, ‘дотримання правил використання першоджерел’, ‘паспортування ілюстрації’, ‘наявність / відсутність плагіату’ тощо. Виявлено, що її тенденціями передусім є націєцентризм (засуджування використання «чужих» джерел, спонукання актуалізувати національні тексти), патріотизм (захист надбань української лексикографії).