Теоретико-методологічна спадщина Михайла Грушевського у дзеркалі сучасної української історіографії

Abstract

Мета дослідження полягає в реконструкції дискусій, які відбувалися у сучасній українській історіографії довкола теоретико-методологічної спадщини М. Грушевського. Методологія дослідження передбачає використання принципів об’єктивності, історизму і системності, а також властивих для історіографічного дослідження загальнонаукових і спеціально-історичних методів. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції історіографічних дискусій довкола теоретико-методологічної спадщини М. Грушевського в українській історіографії кінця ХХ – першої чверті ХХІ ст. Висновки. У підсумку відзначено, що у сучасному грушевськознавстві історико-теоретичний напрям був досить популярним серед дослідників. Водночас у вічі впадає виразна диспропорція у вивченні теоретико-методологічної моделі визначного історика – чимала увага дослідників до його історіософії та майже цілковите ігнорування епістемологією дослідження. Серед досягнень цього періоду слід назвати розробку широкого кола питань розуміння М. Грушевським онтології історії. Насамперед історіографи нівелювали присутні в діаспорному українознавстві ідеолого-політичні нашарування під час аналізу цієї проблеми. Також важливим є здобутий консенсус про потребу відмовитися від маркування концепції М. Грушевського як суто позитивістської. Недоліки пов’язані із загальною недооцінкою необхідності опрацювання методологічної проблематики в українській історіографії. Тож малодослідженими, а отже, перспективними для подальших досліджень є контекстуальне опрацювання проблем реконструкції цілісної концепції історіософії М. Грушевського, вивчення теорії історичного пізнання вченого, визначення дефініції його теоретико-методологічної моделі, зрештою, з’ясування впливу історіософсько-епістемологічних рефлексій історика на українську соціогуманітаристику ХХ – першої чверті ХХІ ст.