Нижньогаївські парафіяльні храми та попівство в описах візитаторів (1743-1843 рр.)

Abstract

Мета дослідження – визначити інформаційний потенціал протоколів візитацій для реконструкції історії парафіяльних храмів та попівства впродовж 1743–1843 рр. Методологія дослідження базується на аналітичній та синтетичній критиці історичного документа та співставленні інформації із тогочасними статистично-описовими джерелами. Наукова новизна вбачається у запровадженні до широкого обігу інформаційних повідомлень протоколів візитаційних описів нижньогаївських парафіяльних храмів. Висновки. На підставі зібраних документальних матеріалів вдалося встановити, що давній нижньогаївський храм, який згаданий вперше у 1507 р., був зруйнований під час татарських нападів на Підгір’я у першій половині XVII ст. Парафіяльній спільноті впродовж другої половини XVII ст. вдалося побудувати другий за чергою одноіменний храм преподобної Параскевії-пустельниці. Опис цього храму представлений у візитації за 1743 р. Згідно ж з повідомленнями наступної візитації за 1764 р. дерев’яний храм занепав і потребував реставрації. І тільки у 1797 р. було зведено третій за чергою дерев’яний храм вже у формі західного костелу, який все таки продовжував зберігати східні традиції: згодом у ньому встановлено іконостас. У храмі зберігалася відповідна богослужбова література, однак при ньому так і не вдалося організувати парафіяльної бібліотеки для віруючих. Натомість при храмі функціонувала парафіяльна канцелярія, де продукувалася та зберігалася церковна актова документація: метричні книги, листування, грамоти, привілеї, патенти, церковні інвентарні описи, акти чинності парафіяльного уряду, фінансові звіти, реєстри літургійної і повчальної літератури та дітей шкільного віку, протоколи щеплень дітей. При храмі знаходилися інші сакральні об’єкти: дзвіниця та цвинтар. На їхній стан візитатори звертали окрему увагу відповідно до усталеного формуляру протоколу візитаційного обстеження. До парафіяльного комплексу будівель візитатори відносили й житлове помешкання пароха та господарські споруди попівства. Всі ці об’єкти перебували в стані занепаду і потребували ремонту. Тільки у 1843 р. розпочато будівництво окремого приміщення для парафіяльної школи. Більшість фактів, які подані у протоколах візитацій, свідчать про убогість нижньогаївських парафіян, які не були фінансово спроможними споруджувати нові муровані сакральні будівлі. Для матеріального утримання пароха, дяка і вчителя парафіяльної школи були визначенні прибутки від провадження попівства, яке було окреслено ерекційними грамотами та королівськими й імператорськими привілеями. Якщо у першій половині XVIII ст. спостерігалася тенденція до збільшення церковних землеволодінь, то із кінця XVIII – початку XIX ст. помітні кроки до скорочення розмірів попівства і передача їх у користування місцевим селянам.