Михайло Грушевський як організатор науки в рецепції закордонних істориків 1968-1989 років

Abstract

Метою дослідження є з’ясування особливостей рецепції науково-організаційної праці М. Грушевського представниками української закордонної історіографії 1968–1989 рр. Методологія дослідження передбачає використання принципів історизму й об’єктивності, а також загальнонаукових і спеціально-історичних методів історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції історіографічних дискусій довкола науково-організаційної праці М. Грушевського в середовищі українських закордонних істориків протягом 1968–1989 рр. Висновки. Опрацювання проблематики науково-організаційної грушевськіани в діаспорній гуманітаристиці протягом другої половини 1960–1980-х рр. показало виразну спеціалізацію історіографічного дискурсу. Вона проявлялася у помітному зростанні кількості наукових студій, у яких уперше в україністиці здійснювалася спроба всебічного вивчення обраного сюжету спадщини Грушевського-організатора науки на підставі наявного кола джерел та із застосуванням модерного методологічного інструментарію. У підсумку було створено низку новаторських студій, багато з яких і до сьогодні не тільки не втратили наукової цінності, але й не заступлені новішими опрацюваннями. З іншого боку, об’єктивна обмеженість документальної бази мала наслідком фрагментарність грушевськознавчого дискурсу. Наприклад, у досліджуваний період не з’явилося жодного дослідження про працю М. Грушевського на форумі Українського наукового товариства. Ця обставина також унеможливлювала спроби узагальнювального погляду на науково-організаційну спадщину Великого Українця. Попри те, саме історіографічна література 1968–1989 рр. уможливила стрімкий поступ материкового грушевськознавства після проголошення української незалежності.