Дослідження історії народного шкільництва у студіях українських істориків Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Abstract

Мета статті – здійснити історіографічний аналіз студій українських галицьких вчених другої половини ХІХ – початку ХХ ст., присвячених історії народного (початкового) шкільництва. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивізму, наукового критицизму, системності та верифікації, аналізу та синтезу. При цьому використовуються історико-порівняльний, історико-генетичний та історико-типологічний методи. Наукова новизна статті полягає в узагальнювальному історіографічному аналізі досліджень українських істориків Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Висновки. Отже, упродовж другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. українські історики, які жили і працювали в Галичині, усе більшу увагу звертали на минувшину народної освіти рідного краю, присвячуючи цій темі спеціальні студії. Першість у цьому процесі вели історики русофіли (А. Добрянський, Я. Головацький,А. Петрушевич), які, йдучи услід за науковою традицією Дениса Зубрицького, особливу увагу присвячували братському шкільництву, передовсім братській школі Львівського ставропігійного братства. Відзначимо, що на це впливала й приналежність цих істориків, передовсім А. Петрушевича, до Ставропігійного інституту у Львові. Вони активно публікували джерела до історії братських шкіл XVI –XVII ст., супроводжуючи їх археографічними коментарями. У працях зазначених істориків помітними були різкі антипольські, антизахідницькі інтерпретації, піднесена увага до Слов’янщини, підкреслення руських історичних традицій у сфері освіти з певними реверансами убік «російського світу». Дещо осторонь від цих істориків стояв А. Павенцький, якого можна назвати старорусином: він дотримувався схожих антипольських і антизахідницьких візій, слов’янофільських тез, але чітко відмежовувався від російського панславізму й засуджував москвофільство. Натомість історики, які були прихильниками народовецького табору (Ю. Целевич) або стояли на чітких українських національних позиціях (І. Франко, М. Возняк, С. Томашівський, Ю Кміт та ін.), відмежовувалися не лише від ідеології русофілів, але і більшу увагу зверталина модерні часи історії народного шкільництва в Галичині, досліджували поступове становлення масового шкільництва в краї наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст. Перспективним напрямом подальших досліджень уважаємо аналіз історії середньої та вищої освіти Східної Галичини в інтерпретаціях українських і польських науковців.