"Повсякдення терору" (1944 – 1952): публічні форми боротьби радянської влади проти українських націоналістів

Abstract

Мета статті – висвітлити репресивну політику радянської влади по відношенню до українських націоналістів, що знаходила свій вияв через публічні форми покарання. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості та

системності, які забезпечили спеціально-історичні (конкретноісторичний, проблемно-хронологічний) та загальнонаукові (аналіз, синтез) методи досліджень. Наукова новизна полягає у комплекс-ному висвітленні публічних форм покарань, які застосувались до членів ОУН і УПА та головно знайшли свій вияв у реалізації смерт-ної кари через повішення. Висновки. Істотною складовою у проти-стоянні радянської сторони з визвольним рухом був «ідейно-психо-логічний фронт», для перемоги на якому докладалися значні зусилля. Українські націоналісти мали потужний ідеологічний фундамент, перемогти який для радянської адміністрації було надзавданням; фізичне знищення не давало вагомого результату, а опозиція до влади продовжувала існувати. Тому однією з форм боротьби була політика залякування членів ОУН і УПА та місцевого населення: відкриті судові процеси та страти, виставлення тіл загиблих на загальний огляд, руйнування повстанських могил. Особливе місце радянська адміністрація відводила відкритим стратам і судовим процесам над членами ОУН та УПА, оскільки вдало розіграні судові процеси мали на меті дискредитувати діяльність ОУН, сформувати негативне ставлення до націоналістів. Проте публічні страти та інші форми не змогли позбавити націоналістів підтримки та допомоги населення, втримати його в страху, чого прагнув режим, та аж ніяк не сприяли формуванню прорадянських настроїв.