«...Як чорна квітка»: до проблеми ідіостилю Дарії Віконської (флористичний аспект)

Abstract

У статті на рівні теоретичному окреслено суть актуальної в сучасному літературознавстві проблеми – проблеми стилю. На рівні практичному проаналізовано малу прозу Дарії Віконської (квіткові етюди) крізь призму специфіки авторського ідіостилю. З’ясовано, що діапазон стильових пошуків Д. Віконської сягає імпресіонізму, символізму та експресіонізму. Доведено, що різностильові художні тексти впереміш з’являлися впродовж усього творчого шляху письменниці, не поступаючись один одному художньою вартістю. Тож процес еволюції стилю Д. Віконської неможливо окреслити традиційним виокремленням етапів переходу від одного «ізму» до іншого, увиразнених на рівні поетики. У контексті творчості Д. Віконської варто вести мову про еволюцію на рівні естетики, пов’язаної з процесом авторської самоідентифікації. Його квінтесенцією став художній текст «Портрет» – психоаналітичний автопортрет письменниці емоційного психологічного типу (вона розкрила себе через алегоричний образ жінки-чорної квітки). Для митця-модерніста емоційного психотипу саме експресіонізм є найбільш органічною поетикально-стильовою системою, тож закономірно, що експресіоністських художніх текстів у доробку письменниці чимало (вони особливі; найперше своєю «жіночністю» відрізняються від т. зв. «канону експресіонізму», ґрунтованого на творах, написаних чоловіками). Коли Д. Віконська «тікала» від себе (власне, від свого експресіоністського світобачення) у світи релігії чи природи, то з-під її пера з’являлися імпресіоністські чи символістські тексти – не менш оригінальні й потужні, як експресіоністські (Д. Віконська феноменальна в багатьох аспектах, у цьому зокрема). Усе це дозволяє зробити висновок про експресіонізм як домінанту ідіостилю Д. Віконської і таким чином заперечити думку про західноукраїнську письменницю як послідовну імпресіоністку (ця думка вже почала утверджуватися в сучасному літературознавстві й загрожує перетворитися на оманливий стереотип).