Іван Котляревський, інтертекстуальність і культурний колоніалізм (на матеріалі біографічного роману Бориса Левіна «Видно шляхи полтавськії»)

Abstract

Стаття присвячена дослідженню інтертекстуальності як маркера культурного колоніалізму в біографічному романі Б. Левіна «Видно шляхи полтавськії». Її актуальність зумовлена потребою розширити й поглибити студії художної біографістики з застосуванням інтертекстуального й постколоніального методів. Мета статті – проаналізувати інтертекстуальне поле роману «Видно шляхи полтавськії», простежити зумовленість вибору інтертекстем політикою культурного колоніалізму в СРСР. У результаті проведеного дослідження в інтертекстуальному полі роману виокремлено п’ять груп прототекстів: 1) фольклорні твори (народні пісні, перекази, паремії), застосовані для моделювання національно маркованого художнього світу; з’ясовано, що романіст використав не лише реальні фольклорні прототексти, а й фіктивну інтертекстуальність (пісня Пантелія); 2) крилаті вислови біблійного походження у творі рідкісні (у зв’язку з розгортанням антирелігійної пропаганди в СРСР); 3) згадки про твори зарубіжних письменників (Анакреонта, Апулея, Вергілія, Горація, Овідія, а також В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Расіна та ін.) у контексті характеристики особливостей тогочасної літературної освіти; 4) українська література «до Котляревського» у романі – «порожній простір», у якому фігурують лише згадки про Г. Сковороду і «Євхарістіріон», інші представники давнього українського письменства проігноровані; із сучасників І. Котляревського побіжно згадані Г. Квітка-Основ’яненко, В. Гоголь і Т. Шевченко; 5) російське письменство презентоване в романі дуже широко (23 автори – від О. Аблесимова до О. Шаховського). Автор протиставляє літератури метрополії (російську) як іманентно вищу, інтелектуально й естетично вартіснішу й «культурної провінції» (українську) як вторинну, низьку, меншовартісну. Експлікація інтертекстуального простору засвідчує, що Б. Левін конструював його з урахуванням принципів культурного колоніалізму (в ієрархії цінностей найвищу вартість мають «товари» культури-домінатора; пропагується міф про універсальність колонізатора, з якою контрастує обмеженість колонізованого; культурні установи імперії функціонують так, що її центр стає відомим і цінним, а колонії майже невидимі).