Креативна особистість перекладача як фактор діахронної множинності перекладів (на матеріалі українських ретрансляцій трагедій В. Шекспіра)

Abstract

Для досягнення адекватності художнього перекладу першотвору, віддаленого значною часовою дистанцією, недостатнім є врахування мовних і когнітивних характеристик лише автора першотвору. Важливим чинником адекватності ретрансляцій постає особистість самого перекладача. У статті викладено результати дослідження, проведеного із застосуванням комплексу загальнонаукових і спеціальних, лінгвістичних і перекладознавчих методів аналізу, основним з яких є порівняльний аналіз часово віддалених першотворів – трагедій В. Шекспіра Hamlet (1599) і Macbeth (1605) та їх українських ретрансляцій різних історичних періодів, авторами яких є М. Старицький (1882), П. Куліш (1899), Ю. Клен (1930), Л. Гребінка (1939), Т. Осьмачка (1930), Б. Тен (1986). Мета статті – встановити вплив креативної особистості перекладача на вибір стратегії перекладу та стиль перекладеного твору. У статті охарактеризовано творчі особистості українських поетів-перекладачів трагедій Шекспіра Hamlet і Macbeth, сформовані в XIX–XXI ст. під впливом культурно-історичного контексту й літературного стилю епохи. Дослідження продемонструвало вплив вибраної перекладачем стратегії перекладу – історизації/архаїзації або модернізації/доместикації – на стилістичну варіативність різночасових ретрансляцій часово віддаленого першотвору. Взаємодія творчої мовної особистості перекладача з художнім методом автора, у результаті якої відбувається дешифрування смислів та їх відтворення цільовою мовою через мовно-стилістичні засоби перекладача з використанням його власних пере- кладацьких стратегій, зумовлює стилістичну варіативність множинних різночасових українських ретрансляцій.