Тенденції варіантності як іманентної ознаки сучасної української мови

Abstract

У статті схарактеризовано основні тенденції розвитку варіантності в системі української мови на сучасному етапі її еволюції. Мета дослідження – проаналізувати явище варіантності, окреслити чинники, що зумовлюють його активізацію в мовних практиках. Виявити засоби реалізації варіантності на різних мовних рівнях, зокрема на лексичному. З’ясувати наслідки розширення варіантних одиниць та їх впливу на динаміку сучасних літературних норм. На основі зіставно-порівняльного аналізу смислових і функційних особливостей варіантних одиниць простежено їхні закономірності, окреслено перспективи закріплення в узусі та увідповіднення мовним нормам, визначено загальні принципи їхньої кодифікації. З’ясовано, що виявами варіантності як здатності виражати різними засобами ту саму сутність постають не лише різні фонетичні, граматичні, акцентуаційні, графічні модифікації словоформ, а й лексичні, словотвірні синоніми. Інтенсивність формування варіантних одиниць на сучасному етапі розвитку української мови зумовлена низкою екстралінгвальних чинників, а також пошуками найоптимальніших і взірцевих форм реалізації мовних смаків суспільства. Природа нових інваріантів обумовлена такими протилежними тенденціями еволюції національної мови: з одного боку, орієнтованістю суспільства на стандарти й цінності західних країн, культивуванням престижності західноєвропейських мов; з іншого – зацікавленістю рідною культурою, традиціями та прагненням до національної самоідентифікації. Варіанти формуються завдяки утворенню нових номінацій за наявними в мові словотвірними моделями; унаслідок активізації забутих питомих інваріантів, що, на відміну від уживаних (часто штучних, неприродних), відображають унікальність української мови; шляхом запозичення з інших мов. Обґрунтовано, що варіантність – прикмета динаміки мови, прояв її системних можливостей, паралелізму мовних засобів.