Астіоніми України: типологія онімного коду

Abstract

У статті змодельовано лінгвокультурологічні портрети астіонімів України. Наголошено, що в сучасній лінгвістиці, де антропоцентризм визнано ключовою ідеєю, а в центр культурної традиції поміщено мовну особистість, актуальним стає аналіз ономастичного матеріалу в аспекті взаємодії мови й культури, за якої онім розглядається як індикатор культурних цінностей. Мета розвідки – окреслити лінгвокультурологічні портрети астіонімів України, зокрема назв міст Закарпатської області у контексті онімного коду. Запропоновано таку структуру лінгвокультурологічного портрета астіоніма: ядерна зона (теперішня назва міста, його локалізація); ближня периферія (генеза астіоніма); дальня периферія (характеристика етимона); інтерпретаційна зона (контроверсійні тлумачення, народна етимологія, конотоніми, дескрипції тощо). З’ясовано, що етимонами назв міст, які експлікують інформацію антропонімного індивідуального коду, є слов’янські автохтонні імена-композити, відкомпозитні власні особові назви, відапелятивні власні особові назви, християнські імена. Баземами астіонімів, які відтворюють дані антропонімного групового коду, є катойконіми, назви людей за місцем поселенням, за належністю до роду, родини тощо. Гідронімний, мікротопонімний, оронімний, ергонімний код презентовано назвами міст, відповідно, з гідронімами, мікротопонімами, оронімами, ергонімами в основах. Меморіальний код – це збереження в назві поселення прізвища відомої особи, ойконіма, агіоніма, хрононіма. Доведено, що традиції та новаторство українського назвотворення, багатство принципів, мотивів, способів та засобів іменування є вагомою підставою для того, щоб говорити про астіоніми як про згорнуті лінгвокультурні тексти, у яких відбито мову й культуру, історію й географію, національні традиції й суспільну ідеологію та живу, непідробну душу людини-назвотворця.