Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2223
Назва: Пересильна тюрма № 25 у Львові (1944-1955): історія, пам'ять, меморіалізація
Автори: Пагіря, Олександр
Ключові слова: депортації
репресії
пересильна тюрма
УРСР
Львів
Дата публікації: 2020
Бібліографічний опис: Пагіря, Олександр. Пересильна тюрма № 25 у Львові (1944-1955): історія, пам'ять, меморіалізація / О. Пагіря // Проблеми гуманітарних наук : зб. наук. праць ДДПУ імені Івана Франка / М-во освіти і науки України, ДДПУ ім. І. Франка ; [редкол.: В. Ільницький (гол. ред.), Р. Попп, Г. Гриценко та ін.]. - Дрогобич : Вид. дім "Гельветика", 2020. - Вип. 4/46 : Історія. - C. 180-207.
Короткий огляд (реферат): Мета дослідження – на основі архівних документів, спогадів і матеріалів усної історії представити історію найбільшої пересильної тюрми на території України у повоєнний період, проаналізувати пам'ять про неї і стан меморіалізації у міському просторі Львова. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії розкриті різні аспекти функціонування тюрми, зокрема тюремний режим і простір, склад в'язничного контингенту, спротив і втечі в'язнів із тюрми, діяльність пересильного пункту, умови етапування засуджених до таборів ГУЛАГу. Висновки. Пересильна тюрма № 25 (1944–1955) була одним із центральних місць радянського масового насильства у Львові та найбільшою установою такого типу у повоєнний період в УРСР. На її прикладі можна простежити, як у міському просторі перетиналися нацистське і радянське насильства, адже обидва режими часто використовували ті самі приміщення та об'єкти для примусової ізоляції жертв. Для багатьох тисяч в'язнів львівська пересильна тюрма стала проміжною ланкою/транзитним пунктом на шляху між слідчими тюрмами й таборами ГУЛАГу. Вона була також місцем зустрічі людей із Західної України та зайнятих Червоною армією країн Центрально-Східної Європи. У різний період тут утримували як кримінальних, так і політичних в'язнів, передусім учасників українського та польського підпілля. Попри різні політичні переконання, за колючим дротом останніх об'єднували спільні інтереси виживання та протидії сваволі тюремного керівництва і кримінальників. У стінах в'язниці утримувалися також сім'ї репресованих – найчастіше жінки та діти, навіть немовлята. Це було прикладом «сімейного заручництва», яке широко практикувалося радянською владою щодо «ворогів народу» у сталінський період. У 1949–1950 рр. пересильна тюрма паралельно була частиною радянської інфраструктури масових депортацій, які охопили родини членів і симпатиків підпілля ОУН, заможних селян та греко-католицьке духовенство із Західної України. З огляду на брак архівних джерел, на сьогодні неможливо встановити хоча б приблизну кількість людей, які пройшли через львівську «пересилку». Пам'ять в'язнів про свій досвід перебування у тюрмі вирізняється строкатістю. Одні згадують про неї як про місце суцільних страждань і поневірянь, інші – як про «менше зло» і певне полегшення у порівнянні зі слідчими тюрмами НКВС-МДБ. Належна меморіалізація території колишньої тюрми у міському просторі Львова тільки розпочинається, чим опікується Меморіальний музей «Територія терору», створений на її місці.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2223
Розташовується у зібраннях:2020 № 4/46

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
215319-Текст статті-491330-1-10-20201124.pdf831,72 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.