Church judicial process in the Ukrainian Hetman state (Zaporizke Viisko): analysis of judiciary practice

Abstract

У статті проаналізовано практику здійснення розгляду справ проти віри та церкви за доби Української гетьманської держави (Війська Запорозького), що збереглася в актових, судових книгах, Литовській метриці та архівних матеріалах, з метою з’ясування особливостей тогочасного судового процесу зокрема і церковного права загалом. Застосувавши необхідний методологічний інструментарій, а саме методи діалектичний, аксіологічний, історико-філософський, системно-функціональний, формально-юридичний, системно-структурний, генетичний, історико-функціональний, порівняльно-правовий та історико-правовий, досліджено і узагальнено досвід розгляду справ про злочини проти церкви та віри в умовах формування української національної держави, започаткованої гетьманом Б. Хмельницьким. Наукова новизна полягає у з’ясуванні особливостей розгляду справ проти віри та церкви в Українській гетьманській державі, встановленні пом’якшуючих обставин, що сприяли зменшенню покарання чи звільненню від нього. Висновки. У роботі стверджується, що після завершення Національно-визвольної війни українського народу у другій половині XVII ст. компетенція церковних судів не була визначена на законодавчому рівні. Фактично вони розглядали лише власні внутрішньо-церковні справи, а злочини проти віри і церкви належали до загальної юрисдикції світських козацьких або магістратських судів. Простежено за рецепцією правових традицій, які існували в епоху Русі і зберегли свою чинність в умовах існування Української гетьманської держави, адже у другій половині XVII ст. в Україні продовжував застосовуватися як вид доказу випробовування водою, що генетично успадкований з правової системи Руської держави. Відтак доведено неперервність українського права. Стверджується, що юридична відповідальність, яка наставала за вчинені злочини проти церкви та віри, мала свою особливість, пов’язану із необхідністю узгодження остаточного судового вироку з вимогами потерпілої сторони. Виявлено випадки пом’якшення та скасування санкцій у разі відсутності категоричних претензій і вимог до засудженого з боку потерпілого та відповідних клопотань від представників духовенства, громади. Виявлено, що, незважаючи на велику кількість судових інституцій, які діяли в Україні, справи про злочини проти релігії, сім’ї та моралі могли бути розглянуті судом будь-якої інстанції, незалежно від їхньої ієрархії у вертикалі цієї гілки влади