Illegal marriages: violation of the matrimonial requirements by the Ukrainian Orthodox population during the XVIIIth ? the first half of the ХІХth centuries

Abstract

Мета дослідження. У статті порушено проблему незаконних шлюбів серед українського православного населення XVIII ‒ першої половини ХІХ ст. Наукова новизна. Вивчення родинного життя простолюду в контексті різних напрямів історичної антропології визначило актуальність, наукову новизну досліджуваного питання та необхідність опрацювання значного масиву джерел директивно-розпорядчого, процесуально-юридичного спрямування, передусім матеріалів еgo-документів із фондів семи державних архівних установ. Методологія дослідження. Розв’язання дослідницьких завдань відбувалося на чуттєвому та раціональному рівнях пізнання, але із застосуванням загальнонаукових (аналіз і синтез, абстрагування та конкретизація, верифікація тощо), спеціально-історичних методів – просопографічного, критичного аналізу та деконструкції джерел, та дотриманням принципу об’єктивності. Основні результати. Недійсними визнавалися шлюбні поєднання осіб обох статей: укладені між одним або обома психічно недієздатними нареченими; нерозлучених, але наново незаконно одружених; розлучених, коли один представник подружньої пари не мав дозволу на нове вінчання та порушив цю вимогу. Визначено чинники, які спричиняли неупорядковану шлюбну мобільність і незаконні одруження, ‒ обмеження шлюборозлучних прав, неконтрольований рух населення, несформованість дієвого інституту паспортного контролю, вінчання наречених не в рідних парафіях, довготривала відсутність одного шлюбного партнера, фальшування документів, надання неправдивих відомостей свідками тощо. Встановлено, що порушення матримоніальних вимог могло породжувати особливий вид перелюбу ‒ бігамію (багатоженство (полігінія) і багатомужество (поліандрія)). Відповідно до цивільного законодавства, недійсний шлюб припиняв дію, а бігаміста зобов’язували повернутися до законного шлюбного партнера. У випадку із розлученням – постраждала особа мала право на утворення нового сімейного союзу, а бігаміст як порушник був приречений на безшлюбність. Особливий статус мали солдатки: шлюборозлучний процес мав певні обмеження. З 1812 р. за умови безвісної відсутності військового чоловіка впродовж семи років дружина могла подати позов на розлучення. Починаючи з 1841 р., жодні терміни відсутності не бралися судом до уваги, лише документальне підтвердження смерті офіцера чи солдата давало змогу дружині військового повторно укласти шлюб.