The Procedural Issues of the Pochaiv Monastery Transfer to the Greek Russian Clergy Property in the Second Third of the XIXth Century

Abstract

Мета дослідження полягає у з’ясуванні механізму передачі Почаївського монастиря у структуру Російської православної церкви у 1831 р., кола конфліктних питань між російським та греко-уніатським духовенством, а також участі у цьому процесі представників державної влади. Методологія дослідження базується на дотриманні принципів об’єктивності та системності. Для розв’язання поставлених завдань застосовувалися загальнонаукові методи – аналізу, синтезу, узагальнення, індукції та дедукції, а також спеціальні методи історичного пізнання – історико-генетичний і компаративний. На етапі відбору архівного матеріалу застосовувалися методи класифікації та критики джерел. Наукова новизна полягає у залученні до наукового вжитку низки невідомих архівних матеріалів, які уможливили вперше в українській історіографії з’ясування обставин передачі Почаївського монастиря Російській православній церкві. Висновки. Указ імператора від 1831 р. про включення Почаївського монастиря у структуру Греко-російської церкви, комплекс заходів, розроблених Головним управління духовних справ іноземних віросповідань, розпорядження Міністерства внутрішніх справ свідчать про його вагоме значення у намірах уряду зміцнити позиції православ’я у західному регіоні імперії. У цих документах обумовлювалася низка заходів, які мали забезпечити безконфліктну передачу монастиря від василіан до православних і його безперервне функціонування. Участь представників державних органів влади у роботі комісії та навмисне усунення з її складу греко-уніатів вказували на політичну мотивацію цього акту. Ігнорування повноважень Греко-унітська колегії, зверхнє ставлення до її представників з боку православних уможливило звинувачення василіан у недбалому ведення обліку та приховуванні майна. Таким чином, порушення процедури передачі Почаївської обителі не лише сприяло поглибленню міжконфесійних протиріч, але й чітко окреслило напрям етноконфесійної політики царату, яка спрямовувалася на ліквідацію в Російській імперії опозиційних православ’ю конфесій, зокрема Греко-уніатської церкви