Hamlet farm development in the South of Ukraine (the end of the XVIIIth - the first third of the XXth century)

Abstract

Мета статті полягає у дослідженні хутірської форми господарювання на Півдні України кін. ХVІІІ – І третини ХХ ст. Методологія дослідження. Досягнення мети стало можливим завдяки використанню методології постмодерну. В основу дослідницького пошуку покладено принципи об’єктивності, багатофакторності, історизму, реалізація яких відбулася завдяки застосуванню історико-генетичного, проблемно-хронологічного, наративного, ретроспективного, класифікації, історико-біографічного методів та контентаналізу. Наукова новизна полягає у тому, що вперше здійснене комплексне дослідження розвитку хутірських господарств на Півдні України кін. ХVІІІ – І третини ХХ ст. До наукового обігу залучено низку нових джерел, що дало змогу розширити уявлення про час існування системи ділянкового господарювання у регіоні. Сформульовано критерії аналізу та розроблено класифікацію хуторів, запропоновано періодизацію розвитку хутірських господарств. Розкрито питання передумов, умов, соціальних механізмів, алгоритмів створення і розповсюдження хуторів. Висновки. Виникнення і поширення хуторів було невід’ємною складовою заселення і господарського освоєння Півдня України з кін. 1880-х рр. Верхня хронологічна межа їх існування у регіоні збіглася з початком колективізації. За майже півтора століття у сільській місцевості півдня отримали розвиток вісім різновидів ділянкових господарств: 1) однодвірні хутори заможних селян, що існували на приватновласницьких, орендованих та надільних землях; 2) багатодвірні хутори заможних селян та середняків (на приватновласницьких та орендованих землях); 3) багатодвірні хутори заможних селян на надільних землях; 4) багатодвірні хутори селянської бідноти на надільних землях; 5) однодвіріні приватновласницькі хутори старшини Азовського та Дунайського військ; 6) однодвірні хутори заможних козаків на надільних землях військ; 7) багатодвірні хутори заможної та середняцької верств козацтва на надільних землях військ; 8) багатодвірні хутори заможних німецькомовних колоністів на надільних та приватновласницьких землях. У їх розвитку в регіоні можна виокремити п’ять етапів: кін. ХVІІІ ст. – 1861 р.; 1861 – 1906 рр.; 1906 –1914 рр., 1914 – 1921 рр., 1921 – 1929 рр. Протягом першого з цих етапів козацькі, колоністські та селянські хутори стали однією з головних природно-економічних форм заселення і господарського освоєння регіону. У міжреформений період, тобто на другому етапі, головним суб’єктом створення хуторів стало селянство. Однодвірно і групами шляхом оренди і купівлі у приватну власність ділянок представники заможної та середняцької страт останнього поширювали в регіоні хутірську систему господарювання у конкурентній боротьбі за землю з общиною, колоністами, міщанами, купецтвом. Помітною була тенденція розповсюдження хуторів-виселків та експериментальних орендних хуторів. Визначальним способом поширення хуторів на третьому етапі стало внутрішньонадільне землевпорядкування. Смуги сільських общин в 1906 – 1917 рр. перетворилися на арену внутрішньостанових конкурентних змагань за землю. Поширення ділянкової системи господарювання у той час набуло масового характеру. Власниками хуторів стали не лише економічно стійкі селяни, а й незаможні. Протягом четвертого етапу – в роки Першої світової війни та революції – розвиток хутірської системи мав регресивний характер. Визначальними рисами його стали повернення дрібноземельних селянхуторян до общинного устрою та примусове знищення ділянкових господарств німецькомовних колоністів. В роки непу, тобто на п’ятому етапі, на території деяких південноукраїнських округів мало місце незначне відродження хутірської системи. Знищення останньої відбулося під час колективізації