"Public Images of Sentiment" for Peasants: Lubok Pictures in the Context of Ukrainian Cultural Experience

Abstract

Мета дослідження. Розглянути українські образотворчі лубки зламу ХІХ – ХХ ст. як складову популярної культури і комунікативний канал реактуалізації українського культурного досвіду серед селянства. Методологія дослідження полягає у застосуванні міждисциплінарного підходу на перетині селянознавства, мистецтвознавства, етнології та студій популярної культури. Аналіз феномену лубків здійснений у межах концепту лубкової культури як помежів’я міжкультурних комунікацій. Наукова новизна. Вперше привернуто увагу до українських образотворчих лубків як “публічних образів відчування” (К. Гірц), за “наївним” візуальним рядом яких приховані пласти синтетичного простору української популярної культури ХVІ – ХХ ст. Вказано на співіснування у ХІХ ст. решток ранньомодерного і новочасного популярного візуального мистецтва як чинника впливу на культурну свідомість селянства. Висновки. Витоки масового візуального мистецтва зламу ХІХ – ХХ ст., частиною якого були українські образотворчі лубки, сягають часів зародження у ХVІ – ХVІІ ст. народного ікономалярства, граверства і споріднених з ними художніх практик. Модифікації “публічних образів відчування” відбивають зміни соціокультурної ситуації. Традиція репродукування візуального ряду зазнає трансформації на зламі ХVІІІ – ХІХ ст. Редукування системи образів, позиціонованих як українські, наголос на їх етнографічній і рустикальній складовій, сприяють обмеженню розуміння “українськості” як домодерного, ієрархічно підпорядкованого явища. Водночас популярні мистецькі образи уможливлюють зберегти публічне поле для актуалізації і чуттєво-емоційної апропріації україноцентричного наративу; можливості самоототожнення селян зі спільнотою, для якої відтворювані культурні коди були знайомими і спільними, відкривали вікно діалогу з минулим, сприяючи його вживлянню до тканинитодішньої культури