Розмежування «наук про природу» та «наук про дух» у філософії початку ХХ століття як підґрунтя формування єдності гуманітарного та природничого знання

Abstract

Розмежування наук на «науки про при-роду» та «науки про дух», яке було здійснене в межах філософської традиції кінця ХІХ – поч. ХХ ст., в науково-му дискурсі традиційно аналізують із метою обґрунтування самобутності як предмета дослідження, так і методології гуманітарних наук. Метою статті є висвітлення поглядів теоретиків цього розмежування в контексті обґрунтування ними основоположної єдності зазначених наук.Завдан-ня дослідження полягає в аналізі творів В. Віндельбанда, В. Дильтея і Г. Риккерта, в яких йдеться про відмінність гуманітарного та природничого знання як таких, що обґрунтовують засадничу єдність зазначених видів знань. Методологічну основу дослідження формують основи гер-меневтичного та голістичного аналізу в поєднанні з мето-дами рефлексивного та критичного прочитання. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні філософських творів В. Віндельбанда, В. Дильтея і Г. Риккерта в контексті обґрунтування філософами засадничої єдності природничих та гуманітарних наук, відповідних їм форм знання та культури як нагальної потреби в умовах формування інноваційної куль-тури як світоглядно-методологічної основи інноваційного суспільства. Висновки. В межах проведеного дослідження було встановлено, що в творах В. Віндельбанда, В. Дильтая і Г. Риккерта немає доведення принципового протиставлен-ня природничих та гуманітарних наук. Виокремлення двох типів наукового знання – природничого та гуманітарного – здійснюється з метою обґрунтування збіжності наукового пошуку, що зумовлена буттєвою цілісністю світу та люди-ни. Встановлення єдності гуманітарного та природничого знання та відповідних їм форм культури є нагальною потре-бою в умовах формування інноваційного суспільства, що засвідчує актуальність цієї студії.