Трансформація сучасних прийомів композиторського письма в українській акардеонній музиці В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва

Abstract

Дисертацію присвячено дослідженню трансформацій композиторського письма в акордеонній музиці В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва. В роботі здійснено комплексний аналіз індивідуальної стилістики митців, досліджено мовностилістичні й образно-семантичні особливості їх дитячої музики, виявлено специфіку композиторської мови в різножанрових концертних опусах, з’ясовано способи адаптації фольклору в обраних для аналітичного розбору творах. Мета дослідження – виявити трансформації композиторського письма в акордеонній музиці В. Зубиць-кого, В. Рунчака, Я. Олексіва. Наукова новизна отриманих результатів. Дослідження є першим досвідом системного осмислення композиторського письма сучасних українських композиторів В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва та його мовностилістичних трансформацій в музиці для акордеона. В дисертації вперше: – узагальнено сучасні теоретичні концепції функціонування композиторської творчості; – проаналізовано дитячу музику В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва в аспекті особливостей композиторської лексики та жанрових форм; – охарактеризовано індивідуальну авторську стилістику у концертних творах митців; – на базі здійсненого аналітичного студіювання виявлено музично-мовні й образно-семантичні трансформації в різножанрових творах В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва; – введено до наукового обігу твори українських композиторів, що не досліджувалися раніше з позицій композиторського письма, зокрема «Імпресії», «Три п’єси в народному стилі», «Сюїта в трьох частинах», «Українські танці», «Ліричний вальс», «Я люблю тебе, Пезаро» В. Зубицького; «У настрої джазу», «Ніч на полонині» Я. Олексіва. Набули подальшого розвитку наукові положення про композиторську творчість. У Розділі 1 «Композиторська творчість як об’єкт сучасного музикознавчого дискурсу» узагальнено актуальні вектори дослідження композиторської творчості (підрозділ 1.1.), музична діяльність В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва розглянута крізь призму наукових досліджень (підрозділ 1.2.). Виявлено, що феномен композиторської творчості в сучасному науковому дискурсі становить один із стрижневих напрямів дослідження. В центрі уваги науковців незмінно постає індивідуальність митця як універсальна творча особистість. Актуальне музикознавство досліджує композиторську діяльність також у контексті інтерпретології, жанрово-стильових параметрів музики, новітніх технік письма, національного чинника тощо. Наголошено, що специфіка композиторської стилістики розкривається в індивідуальності митця, духовних константах його особистісного «Я», сприйнятті ним оточуючої дійсності, що реалізується у звукових рефлексіях. Композиторська і виконавська діяльність В. Зубицького, В. Рунчака і Я. Олексіва активно досліджується українським музикознавством. Кожний із цих митців має авторитет на міжнародній музичній арені та значний доробок в галузі баянного/акордеонного мистецтва, що засвідчує високий рівень національної школи та її визнання у світовому музичному просторі. Універсальні творчі особистості репрезентують різні генерації українських композиторів, що сьогодні плідно працюють в різних стилях і жанрах, разом із тим їхня музика актуалізує сучасні тенденції розвитку мистецтва: трансформації у царині композиторського письма, експериментування з жанровими моделями, застосування новітніх засобів звукоутворення, розширення тембрових горизонтів усталених академічних інструментів, що впливає на виконавсько-інтерпретаційний процес, підіймаючи його на новий рівень майстерності. У Розділі 2 «Дитяча музика як модель актуалізації сучасних прийомів композиторського письма» висвітлено роль музики для дітей в сучасній композиторській практиці (підрозділ 2.1.), досліджено дитячу музику В. Зубицького як мовностилістичний феномен (підрозділ 2.2), проаналізовано «Альбом для дітей та юнацтва» В. Рунчака з погляду жанрової образності і звукової реалізації (підрозділ 2.3), осмислено дитячі сюїти Я. Олексіва в аспекті новацій композиторського письма (підрозділ 2.4). З’ясовано, що дитячі опуси В. Зубицького репрезентують яскраву образність і широкий спектр сучасних засобів письма. В лаконічних формах композитор поєднує модерну стилістику, український пісенний фольклор і конкретні педагогічні цілі для розвитку виконавської майстерності юних баяністів. Як знавець технології баянного виконавства і його звукових можливостей В. Зубицький розміщує фактуру дитячих творів максимально зручно, разом із тим створює повноту і насиченість тембральних барв. «Альбом для дітей та юнацтва у восьми частинах» В. Рунчака – постає як цікавий модерний твір, опанування якого в цілому може свідчити про володіння молодим виконавцем усім спектром базових навичок сучасного баяніста. Цикл нагадує геніальний високохудожній етюд трансцендентного рівня на різні види техніки для талановитих дітей ХХІ століття. У ньому актуалізовано сучасні засоби письма, модерні прийоми гри, а також жанрова стилізація (прелюдія, марш, етюд, вальс, токата, інвенція). Дитячі сюїти Я. Олексіва охоплюють широке коло яскравої образності, семантика якої окреслюється як світом дитячих фантазій і мрій, так і національними архетипами та індивідуальним художньо-філософським сприйняттям дійсності. Застосований композитором комплекс засобів виводить його твори на сучасну музичну орбіту та відбиває еволюціонування дитячого баянного/акордеонного виконавства у ХХІ столітті. У Розділі 3 «Індивідуальна композиторська стилістика в концертних творах для акордеона» досліджено стилістичні новації в сольній та камерній музиці В. Зубицького (підрозділ 3.1.), осмислено специфіку концертності в творчості В. Рунчака (підрозділ 3.2.), висвітлено жанрово-стилістичну палітру концертних опусів Я. Олексіва (підрозділ 3.3.). Відзначено, що концертність становить визначальну рису композиторської стилістики В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва. Авторивиконавці, які мають значний сценічний досвід, створюють яскраві твори, що вирізняються віртуозною ефектністю, імпровізаційністю, театральністю, сучасними засобами письма та модерними прийомами баянної гри. Діалог зі слухачем є однією з основоположних констант художнього мислення митців. Стрижневі ознаки їх композиторського письма у концертних творах постають в ускладнених варіантах фактури, широкому арсеналі різноманітних засобів виразності, комплексі прийомів гри, що забезпечує реалізацію певного художнього задуму (використання звукових можливостей баяна/акордеона, віртуозна оснащеність, широкий спектр штрихової техніки, новітні позамузичні засоби звукоутворення тощо). У Висновках узагальнено результати дослідження, констатовано, що цілісність композиторського світогляду формує його унікальний індивідуальний стиль письма, зумовлює здатність створювати неперевершені взірці, що становлять надбання світового мистецтва. Перманентний процес самовдосконалення особистості незмінно відбивається на творчості, зокрема мовностилістичних компонентах композиторського письма, реалізуючись у певних модифікаціях і трансформаціях фактурно-звукових рішень. Жанровостильові аспекти композиторської творчості віддзеркалюють світобачення митця, а також національні і загальнокультурні параметри епохи, проте індивідуальний авторський стиль завжди унікальний й становить сукупність неповторних ознак, що дозволяють виявляти його серед інших. Дитяча музика посідає вагоме місце у творчості В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва. Композитори звертаються переважно до жанрів сюїти й альбому у втіленні яскравої образності. Світ дитячої музики митців різноманітний: вони відтворюють швидкоплинні дитячі настрої й емоційні стани, вдаються до близької і зрозумілої дітям «мультиплікаційної» ілюстративності, казкових і фантазійних персонажів, апелюють до подій перебігу дня дитини, де природно перемежовуються спілкування з дорослими і друзями, розваги й навчання. Актуалізація жанру дитячої музики в творчості митців зумовлена як реалізацією художніх завдань, так і потребою засвоєння юними виконавцями сучасної композиторської мови, новітніх засобів і прийомів гри. У нескладних дитячих мініатюрах композитори активно використовують модерні техніки письма, широкий арсенал артикуляційно-штрихових засобів і прийомів звуковидобування. Твори для дітей В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва мають значну художню цінність і виражену дидактичну спрямованість. Переважно вони орієнтовані на досить підготовлених учнів. Концертність становить стрижневу ознаку композиторської стилістики В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва. Яскраво-ефектні, емоційно насичені твори митців вирізняються імпровізаційністю, вираженим ігровим чинником, дієвістю драматургічного розгортання, театралізацією, що виявляється не лише на зовнішньому рівні, а й у становленні форми, творенні концепції цілого і його складників. Діалогічність як принцип стильового мислення, модель комунікації з виконавцем і слухачем притаманна індивідуальній авторській манері всіх трьох музикантів. Композиторське письмо концертних творів В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва постає в ускладнених варіантах фактури, задіянні широкого арсеналу засобів виразності й прийомів гри, що забезпечують реалізацію художнього задуму. Автори максимально використовують темброво-звукові можливості інструмента, експериментують з жанровою сферою, ритмічними формулами, штриховими й артикуляційними прийомами, позамузичними звуковими ефектами тощо. Виявляючи певні спільні риси, композиторська стилістика В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва становить певний індивідуальний комплекс засобів, притаманних кожному окремому автору. У В. Зубицького це ускладнена ритміка, синтез різних складників музичної композиції, темброве мислення, оркестровість баянного/акордеонного звучання, майстерне використання акустичних властивостей інструмента, варіаційноімпровізаційний принцип розгортання музичного матеріалу, емоційноекспресивна виконавська подача тощо. Перманентне «вдосконалення» власних творів, що породжує їх різні інструментальні версії, відкриває можливості для виконавських експериментів, що становить феномен музики митця. Індивідуальна стилістка В. Рунчака виявляється у підкресленій авангардності його творчого методу, експериментуванні зі сценічною реалізацією власних опусів, зокрема введенні у «нотний сценарій» елементів видовищності. Особливу роль композитор відводить постаті виконавця, який в одній особі є віртуозом солістом (ансамблістом), інтерпретатором й артистом-актором – комунікатором зі слухачем, що виводить його діяльність на новий творчий рівень. Індивідуальний стилістичний вимір Я. Олексіва постає у поетичному світогляді й художньо-філософському погляді на життя. Його музичномовний словник характеризується технікою мінімалізму, поліфонічністю мислення, імпровізаційністю розгортання музичного матеріалу, діалогічністю фактурних ліній і «стереофонічністю» баянного звучання, емоційною насиченістю й ефектністю виконавських прийомів гри. Національний семантично-мовний код притаманний музиці В. Зубицького, В. Рунчака й Я. Олексіва і кожний із них майстерно вписує елементи української інтонаційності у палітру сучасних гармоній, ритмів, засобів виразності та прийомів гри. Композитори по-різному адаптують фольклор у власних творах, іноді це пряме цитування, але здебільшого – стилізація. Зв’язок із національним у музиці митців виявляється також на жанрово-семантичному рівні – використанні жанрів народно-пісенного і танцювального фольклору, обрядової символіки, тембрової семантики традиційного музичного інструментарію. Впровадження українських фольклорних елементів становить феномен композиторського стилю В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва, виявляє їх духовно-ціннісні орієнтири і ментальні витоки творчості. Трансформації композиторського письма митців відбуваються на різних рівнях. Це не лише ускладнення музичної лексики: від дитячих творів, де апробуються індивідуальні мовно-стилістичні прийоми та виконавські засоби баянної гри до надскладних філософських композицій, що репрезентують широкий спектр сучасних технік. Модифікації музичної мови митців відбуваються на рівні стилістики, жанрового синтезу, образної семантики, виконавських прийомів гри на інструменті. Композитори експериментують з формою, актуалізують нові підходи до сценічного акту, реалізуючи новий рівень діалогу зі слухачем. Музична мова В. Зубицького, В. Рунчака, Я. Олексіва набуває трансформацій також залежно від образних перетворень, тому в одному опусі сполучаються різні стилістичні прийоми, що є відзнакою і стилеутворюючою домінантою їх композиторського «Я».