Громадсько-політична діяльність Володимира Горбового (1899–1984)

Abstract

У дисертації проаналізовано громадсько-політичну діяльність Володимира Горбового в контексті суспільно-політичних та соціальноекономічних процесів на західних землях України у міжвоєнний період, роки Другої світової війни, повоєнного часу. Розглянуто історіографію проблеми та джерельну базу дослідження, теоретико-методологічні засади роботи. Вказано на доволі обмежене коло публікацій, які предметно висвітлювали постать Володимира Горбового та різні зрізи його діяльності: професійної як правника, громадсько-політичної як співзасновника Української Військової Організації на Долинщині та її провідника, активного діяча Організації Українських Націоналістів у міжвоєнний період та в часі Другої світової війни у структурі Українського Національного Об’єднання, співорганізатора Акту проголошення незалежності України та співтворця «Маніфесту проголошення української самостійної держави». В українській історіографії доби незалежності відсутні комплексні та всебічні розвідки, натомість у літературі діаспорних авторів, здебільшого сучасників В. Горбового, активних суспільно-політичних діячів та членів націоналістичних рухів, структур УВО та ОУН дещо ширше відображено досліджувану проблематику. Однак ці роботи також мають низку хиб, пов’язаних насамперед із заангажованістю авторів, їх виразним ідейним спрямуванням, що особливо помітно при оцінці постаті, її впливу на той чи інший процес. Вивчено формування світогляду Володимира Горбового в юнацькі роки та з’ясовано вплив подій Першої світової війни на подальше становлення його особистості, ідей та переконань. Вказано, що дитячі та юнацькі роки досліджуваної постаті припали на період активного українського культурно-просвітнього життя Галичини кінця XIX – початку XX століття. Його дитинство та юність пройшли на Станиславівщині у селі Оболоння тодішнього Долинського повіту, походив зі сім’ї заможного селянина Григорія Горбового. Початкову освіту здобув у народній школі в Долині, а згодом продовжив навчання в Стрийській гімназії, яка була одним із осередків українського національно-патріотичного виховання. Стрийщина на межі ХІХ-поч. ХХ ст. відігравала важливу роль у формуванні української державницької ідеї, кооперативного руху. Стрийська гімназія, мережа культурно-освітніх товариств, досвід участі у молодіжному житті, участь у Першій світовій війни та вплив військово-патріотичної традиції УСС вплинули на формування свідомої української позиції тоді ще юного Володимира Горбового. Служба в австрійській армії (В. Горбовий здобув офіцерське звання – завершив старшинську школу та отримав звання хорунжого (лейтенанта), воював у складі 9-го Перемисько-Стрийського стрілецького полку, або за іншими даними – 33 стрілецького полку. Брав участь у боях на італійському фронті) та подальша участь в Українській Галицькій Армії загартували та ідейно суттєво сформували засади подальших ідейних спрямувань та прагнень до подальшої політичної діяльності, підпільної роботи в рамках спершу УВО, а згодом ОУН. Вивчено формування світогляду Володимира Горбового в юнацькі роки та з’ясовано вплив подій Першої світової війни на становлення його особистості, ідей і переконань. Встановлено, що дитячі та юнацькі роки досліджуваної постаті припали на період активного українського культурнопросвітнього життя Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Дитинство і юність В. Горбового минули на Станиславівщині, у селі Оболоння Долинського повіту, в сім’ї заможного селянина Григорія Горбового. Початкову освіту він здобув у народній школі в Долині, а згодом продовжив навчання у Стрийській гімназії – одному з осередків українського національно-патріотичного виховання. Наголошено, що Стрийщина на межі ХІХ–ХХ ст. відігравала важливу роль у формуванні української державницької ідеї та розвитку кооперативного руху. Освітнє середовище Стрийської гімназії, функціонування мережі культурно-освітніх товариств, досвід участі в молодіжному русі, а також вплив військово-патріотичних традицій Українських січових стрільців у поєднанні з досвідом участі у воєнних подіях сприяли формуванню національно свідомої позиції В. Горбового. Встановлено, що служба в австрійській армії, де він здобув офіцерське звання (закінчив старшинську школу та отримав ранг хорунжого – лейтенанта), участь у бойових діях у складі 9-го Перемисько-Стрийського стрілецького полку (за іншими даними – 33-го стрілецького полку) та бойовий досвід на італійському фронті стали важливими чинниками його особистісного і світоглядного загартування. Подальша участь в Українській Галицькій Армії істотно вплинула на формування його політичних орієнтацій, що зумовило залучення до підпільної діяльності в структурах Української військової організації, а згодом – Організації українських націоналістів. Досліджено участь Володимира Горбового в українському націоналістичному русі міжвоєнного періоду, окреслено основні напрями та форми його діяльності в українських молодіжних осередках Чехословачини, УВО та ОУН. Наголошено, що військовий досвід, так само як і доволі близькі стосунки із Євгеном Коновальцем, цілком ймовірно стали передумовою залучення В. Горбового до творення УВО, її розбудови на теренах Долинщини. Він відігравав важливу роль в інституційній побудові та подальшій розбудові мережі підпільної організації, залученні матеріальних та фінансових засобів. По-суті, В. Горбовий став одним із перших організаторів долинського осередку, який створив локальну структуру із чіткою ієрархією, бойовою референтурою, чітким внутрішнім поділом та поточними завданнями. Період, що розпочався у 1923 р., коли В. Горбовий був вимушений нелегально емігрувати до Чехословаччини внаслідок переслідувань з боку польської влади, став визначальним етапом його професійного становлення. Навчання у Празькому університеті завершилося здобуттям юридичної освіти: 1927 р. В. Горбовий здобув ступінь доктора права. У 1929 р. він нострифікував диплом у Польщі та був згодом прийнятий до Колегії адвокатів у Львові, тобто офіційно розпочав свою адвокатську діяльність. З’ясовано, що В. Горбовий, розпочавши свою юридичну практику, не відмовився від своїх ідей і політичних поглядів та надалі залишився членом УВО, а після її трансформації – ОУН. Навіть арешт та ув’язнення в польському концентраційному таборі Береза Картузька не зламали діяча, навпаки – він залишається активним в українському національному русі та відігравав, завдяки своїй юридчній освіті й адвокатській діяльності, надвзичайно важливу роль у політичних судових процесах проти українських діячів націоналістичного крила у середині 1930-х рр., пов’язаних із вбивством міністра внутрішніх справ Б. Перацького. Участь доктора В. Горбового та інших відомих українських правників у Варшавському та Львівському процесах 1935–1936 рр. на стороні захисту обвинувачених перетворили судові процеси на арену для політичної маніфестації українства та ОУН зокрема. Адже В. Горбовий та інші захисники формували таким чином запитання до обвинувачених, свої виступи, аби представити ширшу картину суспільно-політичних реалій у якій опинились українська громада показати ідейне спрямування та мотивацію діячів ОУН. Така багатовекторна робота під час судових слухань завдяки й старанню В. Горбовий надала широкого резонансу справі, та вплинули на популяризацію ідей ОУН серед ширшого загалу суспільства того часу. Виступи В. Горбового розбирали на цитати, активно передруковувались у часописах Галичини та цілої Польщі. Акцентовано на тому, що участь доктора В. Горбового та інших відомих українських правників у Варшавському і Львівському процесах 1935–1936 рр. на стороні захисту обвинувачених перетворила ці судові розгляди на арену політичної маніфестації українського руху загалом і ОУН зокрема. В. Горбовий та інші захисники цілеспрямовано вибудовували лінію захисту, формулюючи запитання до обвинувачених і власні виступи таким чином, щоб представити ширший контекст суспільно-політичних реалій, у яких перебувала українська громада, а також розкрити ідейні засади та мотивацію діячів ОУН. Така багатовекторна діяльність під час судових слухань, значною мірою завдяки зусиллям В. Горбового, надала справі широкого суспільного резонансу та сприяла популяризації ідей ОУН серед широких верств тогочасного суспільства. Відзначено, що виступи В. Горбового широко цитувалися й активно передруковувалися в періодичних виданнях Галичини та всієї Польщі. Простежено роль В. Горбового в діяльності ОУН на початковому етапі Другої світової війни (1939–1941). Констатовано, що у 1939–1941 рр. він залишався активним громадським діячем, очоливши Краківський український комітет у справах біженців, та водночас продовжував свою політичну роботу. У ролі керівника зазначеного Комітету діяч намагався налагодити зв’язки із окупаційною владою, маючи на меті розширити фактичні повноваження організації. Водночас зумів налагодити мережу польових кухонь, сприяв працевлаштуванню українських біженців. З’ясовано, що В. Горбовий був активно залучений у роботу керівних структур ОУН в часі її ідейного розколу, входив до так званої “організованої комісії” із правників, яка мала допомогти нейтралізувати конфлікти всередині організації, винести вердикт у справі Ярослава Барановського, якого підозрювали у співпраці з польськими спецслужбами. Відзначено, що В. Горбовий очолював Комісію державного планування, покликану підготувати відновлення Української Держави. На цій посаді правник послідовно відстоював необхідність використання легального шляху проголошення державності як першого етапу державотворення, розглядаючи його не як самоціль, а інструмент політичної легітимації української влади. Водночас у його позиції чітко простежено готовність до переходу на революційні методи у випадку протидії з боку нацистського режиму, що свідчить про прагматичний і ситуативний характер особистого політичного мислення. Встановлено, що ініційовані та підготовлені В. Горбовим програмні документи УНК, зокрема відозва «Разом – до одної мети» та «Маніфест проголошення української самостійної держави», відображали його бачення Української Держави як суверенного політичного утворення, єдиним джерелом влади в якому є український народ. Ці тексти засвідчують домінування правничо-державницької логіки над революційною риторикою. Розкрито обставини подальших переслідувань В. Горбового з боку нацистської окупаційної адміністрації, висвітлено обставини ув’язнення діяча, відзначено вплив цієї події на подальшу життєву позицію і діяльність. Стверджено, що поведінка В. Горбового під час втручання німецьких каральних органів у діяльність УНК, зокрема його категорична відмова від співпраці з гестапо, демонструє послідовність і непохитність його політичної позиції та неприйняття будь-яких форм колаборації як таких, що суперечать ідеї української суверенності. Наголшено, що політична позиція В. Горбового після початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. засвідчує усвідомлення ним обмеженості легального сценарію державотворення. Збереження мандату голови УНК та відмова від безпосередньої участі у львівських подіях 30 червня 1941 р. були зумовлені прагненням мінімізувати політичні ризики та зберегти можливість легальної, юридично обґрунтованої репрезентації українських інтересів у зовнішньому середовищі. Відзначено, що представники німецької адміністрації, зокрема заступник державного секретаря Кунц, недвозначно наголошували, що визнання Акта проголошення Української Держави суперечить нормам воєнного права, а головно політиці нацистського режиму, який не висловлював підтримки таким політичним цілям і діяльності українських громадсько-поліичних сил. Відтак логічним продовженням такої позиції стала хвиля репресивних заходів з боку німецьких окупаційних органів, у межах яких було здійснено масові арешти діячів українського національного руху, серед них і В. Горбового. Його ув’язнення спочатку в краківському гестапо, а згодом у тюрмі Монтелюпіх, що тривало від літа 1941 до весни-літа 1942 рр., супроводжувалося важкими умовами утримання та жорстким режимом. Саме ці обставини призвели до різкого погіршення стану здоров’я В. Горбового і, зрештою, стали причиною його звільнення, оскільки він перебував у критичному фізичному стані. Розглянуто причини арешту В. Горбового на території Чехословаччини, подальший судовий процес після репатріації до Радянського Союзу, обставини перебування, у радянських таборах у 1949– 1972 рр. та його останні роки життя. Відзначено, що Володимир Горбовий був незаконно позбавлений громадянства Чехословаччини. У 1947 р. його заарештували чехословацькі органи безпеки, згодом передали до представникам Польської Народної Републіки та Радянського Союзу. З’совано, що доктору В. Горбовому інкримінували пронацистські симпатії та нібито співпрацю з німецькою владою, а також звинувачували в належності до українського націоналістичного підпілля, зокрема участі в діяльності ОУН та УПА. Сам В. Горбовий категорично заперечував висунуті обвинувачення й у численних заявах та скаргах, адресованих Прокуророві СРСР, Прокуророві УРСР і голові Верховного Суду СРСР, наполягав на своїй невинуватості та незаконності ув’язнення. Він підкреслював, що звинувачення за статтями про «зраду Батьківщини» не могли бути до нього застосовані, оскільки на момент арешту у 1947 р. мав громадянство Чехословаччини. Встановлено, що підставою для засудження В. Горбового була постанова Особливої наради Міністерства державної безпеки СРСР № 2906- 49 від 6 липня 1949 р. за статтями 54-2 та 54-11 Кримінального кодексу УРСР. Місцями його ув’язнення були табори Ангарлагу й Тайшет в Іркутській області, а також Дубравлаг у Мордовській АРСР. Хоча у 1953 р. було ухвалено Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про ліквідацію Особливої наради при Міністрові внутрішніх справ СРСР», який передбачав можливість подання засудженими заяв і скарг щодо перегляду винесених вироків до Верховного Суду СРСР. Однак у випадку справи В. Горбового навіть ці обмежені прояви лібералізації радянської каральної системи не привели до перегляду його вироку. Констатовано, що В. Горбовий за час свого багаторічно ув’язнення залишався вірним своїм переконанням та послідовно відмовлявся від будьяких пропозицій співпраці з радянською владою. У 1960 р., за спогадами очевидців, він разом із значно молодшими в’язнями здійснив спробу втечі з табору, а в 1962 р. підготував розгорнуту заяву, в якій аргументовано доводив незаконність свого подальшого утримання. Після цього його на кілька місяців етапували до Львова з метою психологічного тиску та спроб схилити до співпраці. Після звільнення В. Горбовий повернувся до Галичини, а саме в Долинський район Івано-Франківської області, де перебував під негласним контролем та наглядом радянських спецслужб. Він залишався символічною фігурою для українських підпільників, дисидентів. Намагався підтримувати зв’язок із діаспорою, однак незабаром був позбавлений й цього зв’язку, адже до нього не доходили ані посилки, ані листи із закордонну. Показовими є неодноразові спроби В. Горбового легальним шляхом отримати дозвіл на виїзд до Чехословаччини до свого сина. Зокрема, він звертався до голови Ради Міністрів СРСР А. Косигіна. У листів В. Горбовий, посилаючись на Гельсинський договір, підписаний між СРСР та західними державами у 1975 р., просив надати йому можливість переїхати до своєї родини у Празі. Очевидно, що відповіді на своєї звернення доктор В. Горбовий не отримав. З’ясовано, що протягом 1970–1980-х рр. В. Горбовий почав утрачати зір. Це погіршення, як і атмосфера навколо діяча, підривала його життєвий дух. Однак до кінця життя він залишався знаковою постаттю для учасників українського визвольного руху.