Філософсько-педагогічний дискурс глобальної цифровізації: становище людини та виклики сучасної освіти

Abstract

У дослідженні констатовано, що процес впровадження новітніх технологій має незворотний характер, сприяючи як подальшому розвитку людства, так і появі нових ризиків та загроз на особистісному та соціальному рівнях. У цих умовах постає необхідність критичного переосмислення глобальної цифровізації як антропологічного й ціннісного виклику та розуміння становища людини і функціонування освіти. Актуальність дисертації набуває особливого виміру в контексті реалій українського суспільства. В умовах воєнного – і неминуче мирного – часу, а також інформаційних маніпуляцій і прискореної цифровізації освіти питання збереження «людського» в людині та онтологічних основ освітньопедагогічного процесу є смисложиттєвими для майбутнього розвитку України. Метою дисертаційної роботи є філософсько-педагогічний аналіз становища людини та викликів сучасної освіти в умовах глобальної цифровізації та обґрунтування фундаментальних основ освіти та педагогіки. Методологічна стратегія дослідження поєднує філософськоантропологічний, діалектичний, феноменологічний, герменевтичний, аксіологічний, культурологічний, системно-структурний та філософськорелігійний підходи. Новизною наукових результатів дисертаційного дослідження є авторське розуміння глобальної цифровізації як всеохопного процесу, що трансформує не лише інструменти комунікації, а й форми мислення, способи пізнання, структури та зміст соціальних інститутів, а також становище людини у світі, створюючи єдину інтегровану цифрову реальність поза географічними та культурними межами. Новим є висновок про те, що сучасне становище людини та суспільства визначається не стільки динамічним розвитком цифрових технологій, скільки розривом між глибинним духовним змістом культури та її репрезентативними формами. Доведено, що будь-які педагогічні методи, державні програми, пов’язані з цифровою освітою або нормативноправові обмеження щодо цифрових платформ залишатимуться неефективними, якщо в перші роки життя дитини в ній не будуть закладені основи духовного характеру. Цифрові технології повинні залишатися лише засобом для розвитку цілісної людської суб’єктності і не перетворюватись у своєрідну «технократичну клітку». У першому розділі уточнено ключові поняття: «цифрова трансформація», «цифрова культура», «цифрова людина» та інші. Методологічно значущим постало розмежування понять «оцифрування» та «цифровізація». Доводиться, що, оцифрування є технічною передумовою, тоді як цифровізація – процесом перетворення соціальних структур на основі цифрових даних. Цифрова трансформація являє собою глибший рівень якісних змін усіх аспектів суспільного буття. Критично переосмислені наявні філософські концепції та ідеї щодо трансформацій освіти в умовах сучасного цифрового суспільства в українській і західній науковій думці. У другому розділі досліджено антропологічні виклики глобальної цифровізації. Виявлено, що у добу цифрової трансформації відбувається глибинна деконструкція модерністської концепції суб’єкта як автономного, раціонального й морального носія свободи. Філософських вимірів набуває проблема цифрової залежності, яка постає як антропологічний виклик, що позначає порушення здатності суб’єкта до відповідального ставлення до себе та світу. Доведено, що з розвитком цифрових технологій ідентичність набуває рис множинної суб’єктності. Обґрунтовано, що трансформація когнітивних функцій людини під впливом цифровізації – це не лише психологічні чи нейрофізіологічні зміни, а глибока антропологічна, філософсько-педагогічна проблема, що потребує переосмислення самої мети освіти в умовах цифрової доби. Показано, що цифрові комунікації, виконуючи функцію «присутності на відстані», поступово витісняють глибинне спілкування; виявлено специфічні феномени цього процесу: роєва комунікація, емпатичне виснаження, девальвація розмови, цифрове мовчання. Наголошено, що цифрова реальність містить ризики поступового витіснення духовних вимірів людського існування – досвід благоговіння, подиву, тиші та містичної зустрічі. У третьому розділі підтверджено, що інформаційно-цифрові технології допомагають забезпечити рівний доступ до якісної освіти для всіх – незалежно від мови, місця проживання чи фізичних можливостей. Вони відкривають перспективи для персоналізованого навчання, удосконалення систем оцінювання, зниження адміністративного навантаження та забезпечують нову якість в управлінні освітніми закладами. Водночас виявлено деструктивні наслідки технологізації освітнього процесу: перетворення освіти на «функцію» та «товар», редукцію знань до інформаційного пакету, знецінення діалогічного виміру педагогічної взаємодії. Показано, що сучасна освітня політика все частіше розглядає цифрові технології не як засіб, а як нормативний імператив: університети зобов’язуються діджиталізувати курси, автоматизувати управління, адаптуватися до логіки платформи. Наголошено на етичному вимірі проблеми. Підкреслено, що цифровізація, яка не вкорінена в національному, духовному та культурному ґрунті, призводить до поступової ерозії ідентичності, розриву зв’язку з реальним світом, втрати орієнтирів у вихованні. У четвертому розділі наголошено на духовних основах освіти та педагогіки як умові збереження людського виміру в епоху глобальної цифровізації. Схарактеризовано феномен грецької пайдеї – ідеал єдності педагогіки та філософії як екзистенційного вибору, способу мислення і форми запитування. Виявлено, що освіта, як процес входження у традицію, постає як шлях до особистісної цілісності, відкриття власного онтологічного горизонту та включення в спадкоємність культури. Критичне мислення розглядається не як окрема здатність, а як іманентна властивість мислення, розвиток якої забезпечує філософія. Гуманістичний ідеал освіти визначено як єдину надійну противагу антропологічній редукції некритично сприйнятої цифровізації. Актуалізовано філософський зміст категорії «діяльність» стосовно освітнього процесу. Актуалізовано ідею педагогіки співтворчості. Доведено, що вчительська присутність як подія Зустрічі визначає гуманістичний зміст освіти, який не може бути відтворений жодною цифровою платформою. Актуалізовано духовний потенціал сім’ї як первинного лона людської культури і «місця буття духу», здатного чинити опір технократичному редукціонізму. Отже, актуальними на сьогодні залишаються пошуки збереження в освітньо-педагогічному процесі міри універсального, загальнолюдського та індивідуально-особистісного. Теоретичне та практичне значення дисертації визначається поглибленням філософсько-педагогічного розуміння цифрової трансформації суспільства та її впливу на людину й освіту. Результати проведеного дослідження можуть бути використані викладачами, науковцями, аспірантами, а також у процесі формування освітньої політики й розробки навчальних програм, орієнтованих на критичне мислення, цифрову грамотність та гуманістичні цінності.