«Апогей причинкарства» чи «франкознавець першої руки»? Ще раз про наукову методологію Михайла Возняка

Abstract

У статті предметом дослідження стала полеміка про наукову парадигму та літературознавчу методологію Михайла Возняка як засновника і чільного представника франкознавства, інспіровану на початку ХХІ ст. публікацією в Україні мемуарів Юрія Шевельова про його перебування у Львові під час 2-ї світової війни. Загальним об’єктом вивчення обрано сучасні наративи про критерії оцінки спадщини українського літературознавства в умовах окупаційного комуністичного режиму, антиімперського дискурсу під час активної російсько-української війни. Зроблено спробу сформувати основні складники персональної авторської системи методів і прийомів літературознавчого дослідження, визначених світоглядними засадами Возняка-інтелектуала, суспільно-національними обставинами, індивідуальними та психотипними рисами, питомими для авторського стилю та когерентності його наукового тексту як системи. У дослідженні наголошено на інтегральному підході академіка, що поєднує літературознавство та культурологію і творить загальну когерентність Вознякового наукового тексту, тобто має свою внутрішню смислову єдність і логічну послідовність. Сформульовано концептуальні засади наукової методології М. Возняка, а саме: принципи культурно-історичної школи, джерелознавчий аналіз, націєцентричний підхід у науці й літературі, філологічний позитивізм у текстології, бібліографічний або ж джерелознавчий базис у літературознавстві, франкознавство як окремий авторський літературознавчий метод