Екокритичне прочитання кіноповісті «Зачарована Десна» Олександра Довженка

Abstract

У статті здійснено екокритичне прочитання кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна», у якій автор осмислює духовно-етичні основи взаємодії людини й природи. Актуальність студії зумовлена необхідністю цілісного літературознавчого прочитання кіноповісті в аспекті екокритики, увагу якої зосереджено на тому, як література репрезентує природу, як формує екологічну свідомість і концептуалізує людину як частину ширшої екосистеми. Предметом дослідження є особливості художньої образності, специфіка наративів кіноповісті «Зачарована Десна» Олександра Довженка, що виразно репрезентують екологічну проблематику. Метою статті є цілісний екокритичний аналіз, інтерпретація кіноповісті «Зачарована Десна» в річищі складних звʼязків людини й довкілля, дискурсу природи та/або її рослинного і тваринного світів. Екокритичний підхід дав змогу виявити нові смислові горизонти твору й показати його роль у становленні українського екоцентричного дискурсу, що поєднує естетику пам’яті, гуманізму і духовну екологію. Методологія екокритики застосована з метою висвітлення в кіноповісті екологічної етики та естетики письменника. Герменевтичний підхід допоміг зʼясувати екологічні й морально-філософські смисли твору, закладені в художніх образах. Наукову новизну дослідження визначає те, що в українському літературознавстві здійснено цілісне екокритичне прочитання кіноповісті «Зачарована Десна», розглянуто художні дискурси екологічної памʼяті, екологічного мислення, екологічної катастрофи, екологічної культури, біорегіоналізму, екологічного гуманізму. З’ясовано, що природа в тексті постає як рівноправний суб’єкт художнього світу, наділений голосом, пам’яттю й моральним виміром. Авторську концепцію гармонійного співіснування людини та довкілля зреалізовано через автобіографічні спогади. Ставлення до річки, саду, тварин, рослин, птахів, а також природних явищ та об’єктів неживої природи визначають філософію життя, вказують на екологічне мислення майбутнього письменника та засади його світорозуміння, світосприймання. Виявлено, що кіноповість художньо відтворює екологічну пам’ять, у якій поєднані індивідуальний досвід, колективна традиція й філософія співбуття. Автор вибудовує екоцентричну модель світу, де духовне відродження можливе лише через відновлення зв’язку з природою.