Моделі ерготерапії та рамки практики при порушеннях розвитку у дітей

Abstract

На сучасному етапі розвитку суспільства проблема порушень розвитку у дітей залишається однією з найбільш значущих проблем. Це обумовлено не лише збільшенням кількості дітей із різними порушеннями розвитку, але й необхідністю створення ефективних умов для їхньої соціальної адаптації та підвищення якості життя. Результати досліджень свідчать про стійке зростання поширеності розладів аутистичного спектра (РАС), дитячого церебрального паралічу (ДЦП), затримки психічного розвитку (ЗПР) та синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) [4]. Сучасні тенденції розвитку систем охорони здоров’я та освіти передбачають використання комплексних реабілітаційних заходів, спрямованих не лише на подолання наявних порушень, а й на забезпечення повноцінної участі дитини в суспільному житті. Одним із найбільш результативних напрямів такої роботи є ерготерапія, метою якої є розвиток або відновлення здатності дитини до виконання повсякденних видів діяльності через активне залучення до значущих занять [1]. Важливою характеристикою ерготерапевтичного підходу є його клієнтоцентричність, що передбачає врахування індивідуальних особливостей, потреб, інтересів і можливостей дитини, а також умов навколишнього середовища. Підвищенню ефективності ерготерапевтичних втручань сприяє застосування базових моделей та теоретичних концепцій практики. Їх використання забезпечує системний підхід до організації реабілітаційного процесу, сприяє індивідуалізації втручань і підвищує результативність роботи з дітьми, які мають різні порушення розвитку [2]. Особливу увагу в сучасній ерготерапії приділяють Канадській моделі виконання занять та залучення (CMOP-E) і Моделі заняттєвої активності людини (MOHO), які розглядають діяльність як результат взаємодії особистісних характеристик, навколишнього середовища та виконуваної активності [1, 5]. Разом із тим високі результати реабілітації досягаються за умови поєднання цих моделей із практичними рамками, серед яких провідне місце займають сенсорно-інтеграційна, біомеханічна та когнітивно-поведінкова.