http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/6970 Sat, 04 Apr 2026 21:56:36 GMT 2026-04-04T21:56:36Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1313 Название: Автобіографія як спосіб соціального пізнання Авторы: Янко, Жанна Василівна Краткий осмотр (реферат): Мета. У статті ставиться мета наголосити на значущості автобіографії як жанру літератури та як спо-собу осягнення соціальних реалій на прикладі «Автобіографії Наталії Кобринської (Львів, 1893) та передмови до «Галицьких образків» «Дещо про себе самого» Івана Франка (Львів, 1897).Методологія. У статті застосовано метод поглибленого реф-лексивного прочитання, що передбачає роботу з художнім сло-вом та нарисом, філософською літературою та літературною критикою, встановлення нюансів перехресних зв’язків фактів, вказаних у біографіях, із фактами реального соціального життя. Теоретичною основою дослідження є таке розуміння соціальної філософії, коли вона постає самосвідомістю дум-ки, екзистенційним пошуком, з’ясуванням шляхів формуван-ня індивідуального сприйняття. При цьому маємо на меті не позбуватися об’єктивної залежності від закономірностей розвитку в історико-культурному сенсі. Наукова новизна. Розуміння особливостей автобіографії як рефлексії на влас-не життя видатних діячів, письменників, зокрема Наталі Кобринської та Івана Франка. що привідкриває завісу правди-вих реальних подій тогочасного суспільного життя. Висновки. Осягнення автобіографій представників Галичини межі ХІХ– © Янко Жанна, 2020 122Людинознавчі студії. Серія «Флософія». Випуск 40ХХ століття дає підстави особистості виходити за межі власної приватності екзистенційого перебування в соціумі і бути діяльно оберненою в майбутнє, з альтернативою дивити-ся у світ, як його сприймав Франко: «Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, то це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне» (Франко, с. 31) Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1313 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1312 Название: Релігійна традиція в контексті постсекулярної парадигми Авторы: Ткаченко, Олександр Краткий осмотр (реферат): Метою статті є концептуальне виявлення глибинних засад релігійної традиції і деміфологізація «пере-моги сучасності над традицією»; осмислення реалій сучас-ного релігійного життя і соціокультурних аспектів реформу-вання українського суспільства. Методологічними засадами дослідження стали традиціоналізм, релігійна та синергійна антропології, герменевтика, філософський символізм. Наукова новизна. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., світ переживає інституційне і соціокультурне повернення релігії, хоча в контексті постсекулярної парадигми втрачаються глибинні смисли релігійної традиції. Ми є свідками вульгаризації, ство-рення різноманітних спотворених форм релігійності. Мо-виться про певні «релігії», які прагнуть підлаштуватися під пануючий у сучасному західному світі раціональний, профан-нийсвітогляд. Але, за будь-яких випробувань історичної долі, релігійна традиція завжди буде залишатися онтологічним принципом людини, суспільства, народу і людства в історії, метафізичною основою буття культури. У соціокультурному вимірі релігійна традиція залишається головним засобом відтворення і трансляції духовних цінностей, без яких неможливо уявити собі будь-яку культуру. Релігійна традиція здатна по-силювати колективну ідентичність, сприяти сталому розвит-ку суспільства, особливо в умовах духовної кризи і політичних трансформацій. Висновки. Тенденції постекулярного світу показують, що новостворені релігійні течії, які відступають від традиції, породжують невтримну силу руйнації, наприклад екстремізм. Саме розрив і диспропорція між глибинним духов-ним змістом культури і її репрезентативними формами – одна з головних причин духовної кризи. Україна повинна виробити внутрішню відпорність на виклики сучасності і прислуховува-тись до своїх духовних особливостей. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1312 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1311 Название: Про проблему любові до далекого у філософських поглядах Ф. Ніцше та С.Франка Авторы: Мельник, Анастасія Краткий осмотр (реферат): Мета роботи. У статті ставиться завдання розкрити антропологічний зміст проблеми «любові до далекого» у філософських поглядах Ф. Ніцше через одну з найвідоміших спроб окреслити її С. Франком і подивитись на неї у світлі діалогічної традиції. Методологія. Для досягнення поставленої мети ми виходили з широкого кола різних філософських і загальнонау-кових методологічних підходів. Під час розгляду сутнісних характеристик «любові до далекого» залучені методи системно-структурного аналізу, текстологічного аналізу та філософської компаративістики. Наукова новизна. У статті запропоновано такий вимір розуміння далекого, коли він виступає як близький, по відношенню до якого ми зберігаємо дистанцію, тобто «далекого» можна розуміти як Іншого – як такого, хто володіє інакшістю по відношенню до кожного Я, але в той же час рівноцінний йому, так само особистісно-самодостатній. Саме тому таке визнання не є ані егоїзмом слідування самому собі, ані альтруїзмом дії заради іншого–є переоцінкою існуючих принципів у слідуванні творчому принципу Надлюдини. Висновки. У контексті діалогічного прочитання Ніцше Франком, яке запропоноване у статті, слід зазначити центральними тезами такого прочитанняпротест Ніцше проти морального примусу і наполягання на моралі, вільній від страху покарання або очікуванні нагороди, що відповідає принципам утилітаризму. Принципи недоторканності особистості і неприпустимості тиску на неї стали керівними для Франка у його подальшій творчості, і слідування їм вводить його спадок у діалогічну традицію Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1311 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1309 Название: Смисли освіти в параметрах нігілізму Авторы: Ліпін, Микола Краткий осмотр (реферат): Мета роботи. У статті розглядається сутність і значення нігілізму в межах освітнього простору, розкрито спо-соби його подолання. Методологія. Дослідження проведено із за-стосуванням методів теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу, аналізу та синтезу, що дало змогу виявити освітній зміст нігілізму як переоцінки цінностей. Наукова новизна. До-ведено, що переоцінка не повинна завершуватися вибудовуван-ням ще однієї ціннісної картини світу, інакше ми залишаємося в межах дії неповного нігілізму, який не доходить до зміни того, хто дивиться на світ, зміни погляду людини. Інновації, які по-стають основною рушійною силою функціонування ринкового механізму, потребують відповідного людського ресурсу – прин-ципово адогматичної людини, яка і є довершеним нігілістом. Пролідковується взаємозв’язок між нігілізмом і сучасним трен-дом визначати всю множинність людських здібностей у термінах «навиків» або «компетенцій», у межах якого особистість постає набором компетенцій або навиків, яким можна навчити. Виснов-ки. В основі розгортання нігілізму в освіті міститься недовіра до дитини (людини взагалі). Саме із цієї недовіри народжуються спроби піднести учня до «духовних цінностей», сформувати його відповідно до заданого взірця. При цьому відтворюється основ-на причина нігілізму – інструментальне ставлення до освіти, людини або світу. Нігілізм може відігравати конструктивну роль в освітньому просторі як те начало, що звільняє енергію творчості від штучних догматичних обмежень Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1309 2020-01-01T00:00:00Z