http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2064 Wed, 08 Apr 2026 15:21:16 GMT 2026-04-08T15:21:16Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2123 Название: The Estimation of the War in Donbas by Scientists and Former Politicians on the Pages of the Newspaper The New York Times (March 1, 2014 - February 11, 2015) Авторы: Ofitsynskyy, Yuriy Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження – проаналізувати думки вчених і колишніх політиківвисокопосадовців щодо війни на Донбасі 1 березня 2014 – 11 лютого 2015 рр. та на основі цього показати найоптимальніші шляхи припинення конфлікту. Методологія дослідження базується на принципах науковості, системності, верифікації, історизму та на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення), спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) методів і методу контент-аналізу. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії війни на Донбасі досліджено міркування науковців та екс-політиків щодо збройного конфлікту на Сході України 1 березня 2014 – 11 лютого 2015 рр. за матеріалами газети “The New York Times”. Висновки. Експерти серед причин війни на Донбасі називали намагання Росії запобігти вступу України до ЄС та НАТО й історичну неприязнь між українцями і росіянами. Деякі аналітики не вважали, що Росія спробує захопити Україну, а підтримуватиме війну на Донбасі, щоб не дати їй зблизитися з ЄС і НАТО. Але інші експерти вважали, що Кремль може не зупинитися на Україні, а використати росіян країн Балтії, щоб створити там заморожені конфлікти. Думки щодо того, чи варто надавати Україні зброю, розділилися. Деякі аналітики були за такий крок, бо це завдасть більших збитків Росії та стримає її від подальшої агресії. На думку інших, надання Україні зброї тільки посилить війну проти РФ, яку Україна не виграє, і яка стане приниженням для ЄС, США і НАТО. Один шлях вирішення конфлікту вбачався у повному виснаженні Росії через санкції та інші кроки: зміцнення України Заходом через допомогу з розвідувальною інформацією, нелетальним обладнанням, інформаційною атакою, гуманітарною допомогою, політичними й економічними реформами, досягненням перемир’я, фінансуванням не тільки українського уряду, а й народу. Інший шлях є дипломатичним – а це надання Донбасу автономії в межах України або передача російськомовним мешканцям Сходу набагато більше місцевого самоврядування Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2123 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2122 Название: The models of work-life balance in Norway at the end of the XXth century - the beginning of the XXIst century in the context of gender equality Авторы: Zalietok, Nataliia Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження – описати, проаналізувати і порівняти різні моделі балансу між сімейними та робочими обов’язками, що впроваджувалися в Норвегії для усунення гендерної асиметрії наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності та міждисциплінарності. Під час дослідження було використано наступні методи: загальнонаукові (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, аналогії, узагальнення) та спеціально-історичні (історіографічного аналізу, ретроспективний, історико-порівняльний). Також був застосований гендерний підхід, спрямований на критичний аналіз процесів конструювання, засвоєння та відтворення суспільних уявлень про “чоловіче” і “жіноче” й особливостей активності та взаємодії чоловіків і жінок у різних сферах життєдіяльності крізь призму гендерних ієрархічних зв’язків. Наукова новизна полягає у спробі аналізу моделей балансу між сімейними та робочими обов’язками у Норвегії у контексті досягнення гендерної рівності. Висновки. Наприкінці XX – на початку XXI ст. в Норвегії були впроваджені три основні моделі балансу між сімейними та робочими обов’язками – універсального годувальника, універсального піклувальника та рівного статусу піклувальника. Норвегія, на відміну від багатьох інших європейських країн, пропонує своїм громадянам досить широкий вибір моделей балансу між роботою та приватним життям. Така політика має як переваги, так і недоліки, адже під ширмою “свободи вибору” нерідко відбувається відтворення патріархальних структур. Зокрема, саме на патріархальній ідеології заснована частина моделі рівного статусу піклувальника – схема готівка-за-піклування. Не сприяє гендерній рівності і найпопулярніша серед норвежців модель універсального годувальника, яка все ще покладає на жінку основні обов’язки догляду за дітьми. При цьому на початку ХХІ ст. проблема вибору моделі балансу між життям та роботою набула також інтерсекційного характеру через значну кількість іммігрантів – представників інших етносів, культур, релігій Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2122 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2121 Название: The "memory studies" development and the historical memory dynamics in independent Ukraine from the view of the modern western historiography Авторы: Prylutska, Lyudmyla Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження – проаналізувати процес розвитку історичної пам’яті в Україні, який мав складний, суперечливий характер, пов’язаний зі змінами у державному керівництві та відповідно змінами політики пам’яті і регіональними особливостями. Методологія дослідження: теорія наукового пізнання та загальнофілософські положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та процесів у суспільстві; конкретноісторичний підхід та принципи цілісності й об’єктивності. У статті використано насамперед пошуково-бібліографічний, історіографічний та компаративний методи, з допомогою яких схарактеризовано багатоаспектність підходу західних вчених до проблем історичної пам’яті, пов’язаної з подіями Другої світової війни. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історичній науці України з критичної точки зору проаналізовано новітню англомовну історіографію, присвячену проблемам історичної пам’яті у нашій державі щодо травматичних років Другої світової війни. Висновки. У роботі стверджується, що усвідомлення суспільствами європейських держав складного минулого особливо суперечливе там, де громадяни пережили існування двох тоталітарних режимів: комуністичного і нацистського. Зокрема, нові члени Євросоюзу з Центрально-Східної Європи вибрали несумісні моделі подолання минулого. Простежено погляди західних учених щодо співвідношення історії та міфу, трансформаційних процесів у суспільній, офіційній та інших різновидах пам’яті, значення музеїв. Наголошується, що в сучасній незалежній Україні, на думку зарубіжних аналітиків, в політиці пам’яті використовується концепція “антиколоніального націоналізму” і “гібридності”. При цьому вони вказують на логічність застосування при інтерпретації минулого у посткомуністичному суспільстві Україна саме постколоніальних рис. Зазначено, що політика пам'яті перших трьох президентів України більше нагадувала імпровізації, носила випадковий, суперечливий характер, не могла подолати регіональні відмінності у сприйнятті минулого. Вказано на унікальну роль Львова, який після 1991 р. завдяки зусиллям тамтешньої інтелігенції фактично відродив роль “українського П’ємонту”. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2121 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2120 Название: Revival of language national consciousness of the Ukrainians of Donetsk region under conditions of "perestroika" and first years of independent Ukraine Авторы: Sytnyk, Julia; Sytnyk, Olexander Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження полягає в з’ясуванні характеру та основних аспектів процесу розвитку мовної ідентичності та національної свідомості українців Донеччини в період “перебудови” та перших років незалежної України в контексті сучасних етнонаціональних проблем. Методологія дослідження ґрунтується насамперед на принципі історизму, що конкретизується підходом до історичних явищ та процесів з позиції динаміки, вивчення взаємозв’язків між ними та їх взаємообумовленості. Використання цього принципу дозволяє дослідити динаміку історичного процесу з точки зору його минулого та тенденцій розвитку в майбутньому. Застосовано низку загальноісторичних методів, а саме: порівняльно-історичний, історичної компаративістики, ретроспективний. Останній, зокрема, передбачає реконструкцію певних явищ процесу відродження мовно-національного самоусвідомлення українців Донеччини в умовах перебудови та перших років незалежної України. Це дає змогу конструювати окремі моделі розвитку національної свідомості вже в наш час, використовуючи, при цьому, деякі історичні зразки й традиції. Наукова новизна полягає в аналізі процесу відродження мовної ідентичності та національної свідомості українців Донеччини в умовах “перебудови” та перших років незалежної України. Це дає змогу конструювати окремі моделі розвитку мовно-національного самоусвідомлення в умовах сьогодення. Висновки. Процес відродження мовно-національного самоусвідомлення українців Донеччини в умовах перебудови та перших років незалежної України став взаємообумовленим явищем із появою на Донеччині цілої низки культурно-національних і громадсько-політичних організацій, насамперед Донецької обласної організації Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Попри активний процес русифікації та денаціоналізації, що здійснювався від 1930‑х рр., українська ідентичність на Донеччині все ж певний час переважала. Однак цілеспрямована русифікаторська політика, спрямована на нищення мовної ідентичності та національної свідомості українців вела до змішання усіх народів Радянського Союзу на принципах так званого інтернаціоналізму в один, штучно формований, “гомо совєтікус”. Саме завдяки громадським організаціям і культурно-національним товариствам на Донеччині на рубежі 1980-х – 1990‑х рр. почався процес українізації ідентичності населення краю. Однак ціла низка чинників стала на перешкоді цьому. Зокрема, переважно індивідуалістична спрямованість етнічного самовираження українців Донеччини перешкоджала широкому розвою їх мовної ідентифікації та національного самоусвідомлення. Також, внаслідок масованої русифікації та насадження шовіністичних стереотипів, українців цілеспрямовано перетворювали на другосортну етнічну масу, ізгоїв. Ініціаторами такої політики переважно виступали колишні партійно-комсомольські функціонери, які завдяки зв’язкам із криміналітетом і олігархічними колами, впродовж 1990-х рр. досягли керівних посад практично у всіх владних структурах. І саме вони стояли біля витоків сепаратизму задовго до весни 2014 р Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2120 2020-01-01T00:00:00Z